/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Ах, ця чашка!
їй не важко
до твоїх торкнутись губ.

Їй того не вибачаю,
що тебе милує чаєм.
Що ж, цілуй її, голУб.

а у мене вдосталь чаю,
чашок вдосталь і води.
а тебе не вистачає!
так тебе не вистачає,
що хоч плач… Почуй. Прийди.

Розіб’ю проклЯту чашку.
Нащо ті мені чаї,
коли важко, надто важко
там, де губи не твої…
18.12.13

- Опусти пістолет, Андрію! -
верещить на подвір’ї Катруся.
- Але ж він іграшковий!
- Не вірю!
Я боюся! Чуєш? Бо-ю-ся!
- Але ж він несправжній!
- Що з того?
Пістолети, щоб убивати!

Кинув зброю малий на дорогу.
Пробурчав: «Дівчисько затяте!»

десь шістнадцять років по тому.
розганяють мітинг солдати.
яничари, діти без дому.
в них наказ: як що, то стріляти.

а як бити — бити сильніше,
нехай мамки вдома жаліють.
Катерина з натовпу вийшла:
- Опусти пістолет, Андрію!

подивився в очі байдуже:
- Цей вже справжній, йшла б ти, затята!
- Дійсно, справжній. а ти так не дуже!
раз прийшов беззбройних стріляти.

він би міг їй бути єдиним.
цілувати носик кирпатий.
дивні речі робить людина:
пістолети.
щоб убивати.

14.12.13

слова пішли від мене в дім чужий.
лиш губи шелестіли німотою.
аж погляд відвела. невинні двоє,
що звуки повмирали на межі.

Хай тиша стане прощею обом,
Хай очі заговорять одкровенням,
А ні ― то врешті гряне грім вогненний.
І буде слово. Тихе, як любов.

13.12.13

невже отак кінчаються моря:
розчавленою мушлею на скелі?
і слово, як медуза у руці,
тікає поміж пальцями, огидне.

хтось запитає: а без моря як?
та якось так, так пусто і пустельно.
рибиною на гострі камінці
скидаюся, аби померти гідно.

а море де? а море відведе
для ляпаса занесену правицю.
мені вже буря навіть і не сниться,
кругом каміння -тихе і тверде.

не гріють руки, очі не горять.
німіє, мліє і таки зміліє
безодня почуття, солона мрія,
невже отак кінчаються моря?

10.12.13

 

«Дівчинка на кулі»

/ Категорія: Білі вірші / Відгуків: 0 /
 

часом мені здається,
що я — дівчинка на кулі.
балансую-хитаюся,
вигинаюся,
лиш чую, що під ногами:
крига металу.

дівчинка на кулі,
балансую, хитаюся,
вигинаюся,
щоб ухилитися
від прицільних
замовних куль.

дівчинка на кулі,
балансую, хитаюся,
вигинаюся,
ухиляюся від куль,
хоча насправді знаю,
що куля одна -
в барабані російської рулетки
під моїми ногами…

20/11/13

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

кожен смикає власну ниточку,
розпускаючи мій рушник.
все, що крапало, згодом витече,
і на кожен рух є час пік,
тягнуть, сіпають, ще й милуються,
що вже гарна без рушника!
я дивлюся на західну вулицю
через просвіт у східних руках.

20/11/13

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

там, де стрілка маркує EXIT,

я шукаю глухі кути.

там, де точиться крик з поезій,

як з берези весна, там ти.

там, як фарба, лущиться спокій,

а слова гудуть, як дроти,

і тікає, як діти з уроків,

час. від нас. а нам не втекти.

 

***

 

А потім раптом

лягає на плечі

важкою дублянкою

 

вся марність

безглуздість

вся суєта

 

і тонни обдертих ромашок

 

бо що людина?

спить

плямкає

 

наповнює

штучним змістом

літа

 

читає Сартра, Донцову,Гашека

 

пробує втішитись

що живе для чогось

що має призначення

 

виходить непереконливо

 

пробує вішатись

вірити в бога

часто плаче

 

смакує по комусь кОливо

 

носить хрести

(бо треба нести!)

гранітні

соснові

і вишиті

 

а зрештою -гумус і гній

це все, що по ній

 

корисного

 

лишиться

 

***

 

камені кинуті.
Dominogracias!
дама і дім. доміно.
ігри із тінню,
не зізнаватися:
все і давно ПРО-ГРА-НО.
сім перегорнутих,
що ти не вибереш-
стелиться ложе Прокруста.
як не крути -
тільки «риба»і «риба-ніж».
Anno Domini
пусто-пусто

 

***

 

кому потрібні самозречення,
коли вже не тремтять коліна?
слова хапаються за речення
і тихо гинуть.
загальні прикривають власними,
плачем — сліди.
кому потрібні ці пояснення?
іди!

 

***

 

Вийду на площу,
вийду на прощу
і попрошу дощу.
Лий, наче небо вмерло!
я, невиправне стерво,
тут, під тобою, тремчу.

лізу на дах і вище,
десь є моє горище,
може, і не вгорі.
тиша, ілюзія дому,
чиста й суха солома,
серце, яке горить.

руки,які підпалять
вогку зітлілу пам’ять,
стиснуть, але не знищать.

крикну на площі,
крикну на прощі:
«ДЕ ТИ, МОЄ ГОРИЩЕ?!!!»

***

 

трішечки хмизу — знизу,
а спалахнеш сама,
вогник для вокалізу
лазом-лозою лізе.
леза гостріш нема…
грають на біс репризу?
горе на сміх нанизуй,
і догорить сизо
пітьма

 

***

 

запах
твого тіла.
слова,
написані білим
на чорному
ліжку ночі.
губи
спрагліють. хочеш?
одяг — на килим.

рухи плавнішають,
дотики зближують,
подихи глибшають,
зойк
тиша
лють
зойк
тиша
шал
тільки не поспішай.

сполох і спалах тіла,
ще!
так! твоя!
милий!
білим -слова. спалах.
тіла твого запах.
в чорному ліжку ночі
білим -слова
хочеш?
хочу!

 

***

 

А-ха! а ріки течуть зсередини.
ай-ай! а пальці зухвало напнуть тятиву.
ой-я! тільки ствердно і твердне,
тво-я! завмираю, пульсую, живу…

 

***

 

я дізналася те, чого знати не велено.
місяць випнув червоний вагітний живіт.
а припливи за ним,як знетямлені велетні,
божевільні за ним, світлом скошені-змелені,
Я за ним, я тепер опівнічна Ліліт.

як заплачу — живи, бійся ж губ моїх вогкості,
не засни,не проспи, поцілую на смЕрть,
зарегоче уповні з високОсті висОкості.
не засни, не проспи мої кроки промовисті,
чуєш, стогне, гріхами запліднений вщерть?

стань сновидою, пнися на дах, місяць виведе,
я тобі облаштую накращий карниз.
я дізналася зайве й посвячена в привиди,
я дізналася: зраднику, годі фальшивити!
поцілуй і прокинься. і кидайся вниз!

 

***

 

І коли який-небудь «Дощ» Моцарта
проводжатиме наші з тобою ілюзії,
хтось пельмені собі заливатиме оцетом
чи в фейсбуці шукатиме нових друзів,
чи радітиме, що дитя у колисці агукає,
чи дражнитиметься,як козенятко мекає…
Раптом вразить такою підступною думкою:
«А чому саме «Дощ»? чому, власне, не «Реквієм»?

 

***

 

Візьме молоток
безталанний Сізіф,
розтрощить свою
камінюку.
А Гамлет забуде
Про OR та про IF,
Отелло заслабне
на руки.
Програє Ісусу
Чарльз Дарвін у го
І знищить «Походження видів…»
А жінка чекатиме
Вперто
ЙОГО.
Того, хто ніколи
Не прийде

 

***

 

не стало слів,
тваринний страх і паніка.
а правдою, немов косою — смерть.
тікай, пацюче!
міна до «Британіки»
вже підплила,
біжи! рятуйся! геть!

нема жалю,
хай вибухне, як мусило.
таким, як я, на суходолі зле.
тікай, пацюче!
любий мій, рятуйся!
а я?
я ж капітан, —
за кораблем.

 

***

Листя кольору стиглої маракуйї,
роздягають вітри безсоромно акації,
розказати б тобі, як критично сумую
за невербальними
засобами
комунікації.

 

***

 

Доки зростуться шви -
трохи слабка на ноги.
Боже! сказав: «Живи!»
А не сказав, для чого.
Після страшних судом
доки втрясеться.
в біса складний синдром -
жити без серця.

 

***

 

іржаві водопроводи
прорвало в небес пентхаусі.
у люки змиває настрій,
вітри прошивають кулями.

такої нудьга заводить -
хоч вий, хоч побрийся налисо.
не кличуть в парк цілуватися
і туфлі нові не гуляні.

ладнаю кубло під ковдрою,
план порятунку — сплячкою,
несила вдавати доброї
і вийшов запас терплячої.

ладнають плацдарм недузі
химерні заїжджі віруси.
Агов! нефантомні друзі!
приходьте! бо ж геть зневірюся.

 

***

а давай буде так:
якщо ніжність — то ніжність,
а як ні і ніколи — то ні і ніколи.

і холодними пальцями
твої гудзики сніжні
розтопити до справжнього
неприховано-голого.

тіло краще до тіла,
губи — пастка спокуси
(хто казав, що покірна -
то завше підкорена?)

а давай буде так:
якщо біле — то біле,
а якщо трошки чорне -
то ні і ніколи.

***

 

луКАВА моя,
ціКАВА моя,
ви — КАВА моя.
дзвінКА ВАша думКА ВАбить,
ласКАВА пульсу мого
привласниця,

не шуКАВ Ангела,
не плеКАВ Айстр
розхристаних.
таКА ВАша ласка і примха-

кішКАВАжКАВАКАнсія

 

***

 

хороше-прехороше,
мій коханий вороже,
бити твої карти
атласом доріг.
ти моя ментальність,
кутність і овальність,
мій зворотній відлік,
ляпас навідліг.
вперті і приперті
ми у танго смерті
норадреналінні,
ран взаємних шви.
притискай міцніше,
як останню грішну,
росяну і втішну,
і в мені ЖИВИ!

 

***

 

В тій пастельно-пустельній постелі
шпиченя-шпаченя спочиває.
все це, серце моє, клаптик раю,
не на небі — з саменького краю.
краю світу — мазок аквареллю.

синьо-сонні, безодньо-бездонні
в шпиченяти мого, шпаченяти,
все здається: могли б гамувати
кровотечу й війну. мама-тато
гріють серце на тому осонні.

морок муркає, марево стелить,
люлі-люлі, любові люлятко,
завтра сонце почнеться спочатку,
горя гори згорять у горнятку,
і заб’є джерело у пустелі,
шпиченятко моє, шпаченятко.

 

***

 

 

 

Без рими

/ Категорія: Білі вірші / Відгуків: 0 /
 

Я стану твоєю країною…
мої вигини будуть долинами,
мої перса вивищуватимуться пагорбами,
губи мої народять живе джерело,
а з очей починатиметься блакить неба.
волосся заколоситься пшеничними нивами,
тонкі пальці стиснуть землю корінням лісів,
а ноги прокладуть русло річкам.

Я стану твоєю країною…
а ти самим життям у ній…

***

Тільки ніч як шанс
побути собою
нудною, нецікавою,
з прищем на носі
і драними капцями.
Nomake-up
я очищуюся
Nowake-up
ще зарано
Nogive-up
а так хочеться
Вийти під дощ
на випрану вулицю
може вимиє смуток
у відкриті люки?


***

 

Що ти забув
у моєму холодильнику?
там самі субпродукти:
легені, нирки, мозок…
Серце?
It»s too late
З*їдено до тебе…


***

 

 десь там
де забули мій запах
де гостре каміння
стало блискучим
а дерева потрухли
де крихітка Яся
грає весілля
десь там
падає море
під ноги чужим
цілує тисячі
тисяч
чужих пальців
там лишилася я
незрима
незмінна
нестримна
нестримана
десь…

 

***


Від жорсткого аборту,
смерті до народження
чи стане сильнішою
наївна дівчинка?
чи може наївність-
лише розрахунок
на вічний захист
від реального?
у світі мільярдів
людей і недолюдів,
де
  голод і злидні,
кому не байдуже
її мотивація?

***


твої слова — фурнітура
мертва, але блискуча,
дешева, але помітна,
занадто яскрава.
ти одягаєш мені їх на голову,
вуха і шию.
мені важко ворухнутися,
неприємно носити,
хочеться роздягнутися
і тікати.
щоб відмити сліди на тілі
від твоєї імітації почуттів…

 

***


сьогодні знову
відкрилися рани
найглибші, найважчі
ніхто не помітив
внутрішню кровотечу
ніхто не дорікнув:
знову страждаєш!
тільки очі
почервоніли
вони все бачили

 

 ***


бабусю,
нащо вам собака?
він линяє, смердить,
гавкає і смітить.
але ні,
ви цілуєте його в носа,
як колись пестили
коханого,
ви гуляєте з ним,
як колись із сином,
бо ніщо не розрадить
перед страхом
неминучого,
бо все вже тільки було,
а в кого ще буде,
той не має часу
просто поговорити,
тільки собака…
висолопить
чорного язика
і слухає…

 

 ***

 

 шпалери
блакитні у смужечку
як спекотне небо
у пір’ї хмаринок
люстра
картатий капелюх
з гарячим серцем
і світлим розумом
ліжко
обіцянка спокою
соромітницьких снів
і швидкого ранку
і я
згвалтована втомою,
але цигарково-задоволена,
передсонна…

 

 ***


чекати…
тільки хорошого,
тільки радісного,
тільки натхненно-дитячого
тільки недовго.
чекати…
як першого крику
як першого слова
як першого кроку
не прогавити
чекати…
з острахом
з надією
з весною
тільки б дочекатися

 

***


читати на ніч кулінарну книгу-
все одно, що інстрункцію до пилососа.
але чомусь не пишуть у заліковій,
що навчитися смажити котлети
інколи важче, ніж здати менеджмент,
та заліковку відняли для архіву
разом зі студентським, навіки.
а котлети пригорають
кожного разу
 і є в цьому щось
від вічності…


***


якось воно так
мокро
незатишно
швидко кліпаючи
бо виллється
зірве дамбу
знесе все
будоване роками
може навіть
будуть жертви
у провини
свої ліміти
мої вичерпані
а ніч така
що розтанути
згадками фотосесій
гарно і незворотньо


***

 

 Чи будеш ти лити сльози,
коли вітряки безсилля
прийдуть розбивати крильми
твої кришталеві мрії?
На битій сільській дорозі
чи зможеш ти бути вільним,
якщо я колючим дротом
впаду на твоє узбіччя?
Чи навіть і не здригнешся,
коли у нічному лісі
завию голодним вовком,
відчувши твій запах смерті?..

 

 ***


Віра і розпач

Сила і слабкість

Відкривають двері

Від твого подиху

І я стискаю

До крові

Зажмурююсь

До болю

Зціплюю

До скреготу

Щоб ані поглядом

Ані обіймами,

Ані цілунками

Не зрадити себе

Спустошену.

 

***

 

написане на клаптику чорнилами під індійські мотиви

ритм світу
пальці твої
передають тілу
відкривають
пелюстки
будять роси
біла сорочка
спідниця в квіти
все зайве
напиши в мені
мантру
пристрасті:)

 

***

твої дотики у пам’ять
втатуйовані
метелики, метелики!
я літатиму, доки не скінчиться
золотий пилок поцілунків
а потім впаду безнадійно
в очей твоїх поле квітуче
цілуй, цілуй!
я не вмію ходити
і не хочу вчитися.
літати, літати!
легким і ніжним
доки віку мого
одноденного

 

***

 

Я не жінка

Я чорна копірка

Мене кладуть на білі сторінки простирадл

стискають тонкими пальцями

і я лишаюся їх дактилоскопічними відбитками

на тих постелях

непомітно йду геть, а їм жити

з моїми чорними слідами їхнього «Я»

А я світлішаю, прозорішаю,

Я знаю, що на останній сторінці

Хтось нарешті помітить сутність…

 

***

 

одного для тобі принесуть пораненого голуба.
його життя залежатиме від твоєї ласки.
і ти впадатимеш за ним, як за дитиною,
цілуючи його пір’їнки,
даючи воду з вуст своїх,
годуючи з долонь і мружачи очі від задоволення -
відчувати лоскіт його дзьобика на шкірі.
скажи: чи зможеш ти не здригнутися?
чи зможеш щиро побажати йому щастя,
коли настане час відпустити назавжди?

Ми зустрілися, щоб я змогла повернути йому небо.
Але мені в біса боляче відчувати фантомного голуба в руках.

 

***

 

вдягалася в його запах
як в найдорожчий парфум

навіть волосся спадаючи пасмами на обличчя
лоскотало духмяними спогадами про чоловіка

котрий випив її стогін до денця

кидаючи слайди їхньої близькості в обличчя
як дрібні стрілочки листя верба

вдихала його з власної шкіри глибоко й повно
як вбирала його всього триста хвилин тому

і не було йому рівних серед найвишуканіших ароматів
бо так пахло саме життя в живому

 

***

 

коли біль — лише спазми без видиху
коли бісер прошиває кулями наскрізь
я знімаю взуття і втоптую його слова
у чорне від його холодного подиху листя
я клянуся що всі букви в усіх іменах
знову стануть рівноправно беззмістовними
я вибудую собі сходи на небо
щоб хапатися судомно за їхні східці
коли нестерпно хотітиметься
сплітатися пальцями як корінням
нехай всі голоси з усіх вуст
стануть лише какофонією звуків
бо ніколи мільйони клітин мого тіла
не вловлять вібрацію його шепоту
у мить незворотності,
де звучить моє ім’я
як прокляття
і найвища міра
покарання

 

***

 

ти кажеш, я ідеальна жінка,
гарна, розумна, розуміюча.
і навіть вмію варити борщ,
що нині вже талант у поєднанні з інтелектом.
пишу без помилок з претензією на оригінальність,
і купую сукні, по одній на кожне побачення,
ніколи не ревную, не хворію (а ти питав?),
стримана в косметиці і проявах почуттів,
але дика і палка в коханні.
жодних істерик (мовчи, подруго!)
жодних сліз (мовчи, подруго!)
жодних скарг (чому ж ти мовчиш?)
поділяю твої інтереси (а що люблю я?)
і ненавиджу твоїх ворогів
(бо друзі не знають про моє існування).
ти кажеш, я ідеальна жінка.
так, коханий,
я ідеальна…
дурепа

 

***

 

Плакати — привілей слабких.
Сильні завмирають
складносурядними
залізобетонними
конструкціями
і лише у безвітряну
погоду
можна почути
їх глибинний скрегіт
по лінії зламу

 

***

 

Найстрашніші дзвінки -
під ранок.
коли сплять найзапекліші гуляки
і неврастеніки.
коли видряпуєшся зі сну
і холонеш, розуміючи,
що світ більше ніколи не буде
таким самим по тому,
як ти скажеш «Алло!»

***

від всієї тої екзистенції
хочеться малювати
акварелями
змішувати фарби,
але з розумом і потрошку,
бо інакше все буде
сіро-буро-малиновим.
білий народжує всі кольори,
але змішані недбало,
вони чомусь утворюють
не веселку,
а брудну пляму.
влаштуй мені фестиваль барв:)

 

***

 

Це буде довга осінь,
люди перераховуватимуть бали,
отримані і втрачені за літо.
будуть скаржитися на погоду,
політиків і відсутність
якісної літератури.
бо от би було добре,
щоб хтось якось взяв
і все змінив,
на краще, звісно ж,
доки всі інші міняють статуси і аватарки.

Це буде сумна осінь,
з переїздами і
втратами старих знайомих,
тих, що поза розумом і вигодою.
з обережним вдивлянням
у нові обличчя,
сидінням у кутку без гітари.
і купою старих чорно-білих фото,
в які можна загортатися,
як у мамині обійми,
бо холодно зсередини.

Це буде інша осінь,
Це буде не наша осінь.
Але вона буде.
Дякую.

 

Русскоязычные стихи

/ Категорія: Русскоязычные стихи / Відгуків: 0 /
 

 

Первый раз

Тихо!
По коридору
(эти скрипучие доски!)
И мама (уж эта мама!)
Опять завела часы.
В пятнах
Белое платье
В синенькие полоски,
волосы (точно солома!)
выбились из косы.
Месяц
(полая миска!)
Вылакан этой ночью,
Выласкан до испуга
В ладони зажато «люблю!!!»
Влага
Внутри-снаружи
Только бы…»Доча!Дочка!
Ну где ты была так долго?»—
«Ну ма! Я почти что сплю!»
Губы
(что? напросились?!)
Алые, онемели
Ой, что мне будет завтра!
Что-то да будет. Спи!
Бьется
Так горько-сладко…
Ангелы у постели
Тихо смеются-плачут:
Ты доросла до любви.

 

 ***

 

Маме

Ну хочешь,
Меня отчитай:
«Нескромна,
Непослушна,
Упряма!»
Я барбосиной рявкну:
«Отстань!
Я давно уж не школьница,
Мама!»
Хочешь,
Я приготовлю рагу.
А ты так невзначай:
«Соли мало».
А я звякну прибором:
«Кончай! Не могу,
Ты придирками вовсе достала!»
Замолчим. Завопят комары
Над минутами кровной печали
Я с посудой замру у двери.
Каркну искоса: «Может быть, чаю?»
Как ни в чем не бывало:»Неси!
А ты знаешь, сегодня в газете…»
А потом я прощения буду просить,
Ты всплакнешь примирительно: «Дети…»
Ну хочешь,
Меня отчитай:
«Нескромна,
Непослушна,
Упряма!»
Только не умирай,
Только будь,
Только…
Мамочка,
Мама!…

 

***

 

агония

Саркома выстраданных чувств.
Уколы слов не помогают,
Молчи!-Молчу! Молчи!-Молчу!
Я знаю: у тебя другая.
Наркоз! Пинцет! Сестра, зажим!
Ах, доктор, удалите душу,
Живут же люди без души,
Умеют говорить и кушать.
Ну нет, не надо передач,
Лоточков жалости сопливой,
Молчи!-не плачь! Молчи!-Не плачь!
Ах доктор, снова рецидивы!
Да-да, я скоро научусь
Смеяться, радоваться… ЗНАЮ!!!
Молчи!-Молчу!-Молчи!-Молчу!
Ах доктор, почему другая?!!

***


«Русская любовь»

Храпит на диване,
носки под столом,
футбол 2:1 и на скатерти пиво.
Голодная Мотя
С поджатым хвостом,
Ребенок-фломастер-обои: «Красиво?»
«Отлично,сынок.
Спать пора».
Пистолет?
Кинжал?
200 граммов кураре, быть может?
Пустые кастрюли.
Все! сил моих нет!
Убила бы гада,
Сумяшесь ничтоже.
Нет, лучше уйду!
Завтра!
К маме!
С детьми!
(На улице бабки зашепчут ехидно!)
А что?
Я уйти не могу?
Черт возьми!
Проклятые бабки! (Стыдно-то, стыдно.)
Устрою бойкот,
замолчу на три дня,
не буду готовить, стирать, убираться.
Попляшет еще, негодяй, у меня!
Фу, детство какое-то, мне не семнадцать.
И наши продули опять, как назло,
(Заштопать носки, бросить скатерть в «стиралку».
на завтрак лапшу, нет, наверное, плов.
Еще бы с утра забежать к бабе Галке.)
Ведь мерзнет, балбес,
Хоть бы ноги накрыл,
Вот так, все же плед я не зря покупала.
Хотя бы, Господь отведи, не простыл.
Достану, пожалуй, еще одеяло…

 

 ***


будут сизого моря помехи

биться в серце радиоволнами,

будет небо в лунных доспехах

побежденным весною воином

будут птицы красними нитками

заплетать мне свой щебет в волосы

недоступной, изысканной пыткою

станет нежность в любимом голосе

 

 ***

 

 Осень прячет за туманами

Гнев отвергнутой любовницы,

И бросает листья рванные

Вслед ушедшим теплым дням.

Что тебе, мечтами раненный,

О прошедшей жизни помнится?

Что, ветрами зацелованный,

Чутко прячешь от меня?

Я тебя ревную истово

К этой осени подброшенной,

недоласканной, единственной,

обещающей закат.

мне тебя, мой горько-истинный,

недосказанно-неспрошенный,

все туманы и дожди ее

до могилы не простят.

 

 ***

 

 Щедрый дождь раздает пощечины,

Высекает из глаз проталины.

Бастионы мои непрочные

Рассекречены, расхрусталены.

Жизнестоки перетекают за

Нерв стальной, подернутый инеем,

Потому и пересекаются

Параллельные наши линии.

Продавай мне, зима базарная,

Два часа по цене забвения.

Бастионы штурмует армия,

Нерв стальной прорывает звеньями…

Белым флагом мечусь на развалинах,

Рассекреченных, расхрусталенных.

 

***

Ха!!!

Все, как в лучшие годы,―

Вперед-назад.

Дикое половодье.

Пульс? О! Разряд!

Кто решил, что я жертва?

Туман? Песок?

Inocencia ha muerto

Рука ― курок.

У тебя ведь прицелы,

Не промахнись!

Сплин, отсутствие цели,

Вот это Жизнь!

К черту кудри и платья!

Всё к чертям!

Пудем пить-зимовать―я,

Хорей да ямб.

 

***


Скажет: «Помни».

Забудешь, как же.

Проще выучить идиш, урду.

Проще вырастить крылья даже

Или клюв, как у какаду.

Вот он дерзкий, веселый, важный,

Губы, руки его. Как в бреду.

«Помни». Помню.

Чувствую даже.

Как-то ем, как-то сплю, иду.

Жизнь – что комната после кражи,

С головой мозги не в ладу.

«Помни». Помню.

Зачем, не важно.

Отпускаю. Реву. И жду.

 

***

 

Боже мой, я сто лет, как тебя не боюсь,
сто один, как вгрызаюсь в асфальт каблуками,
и не плачу, ну разве без повода-пусть.
разрывает вода самый истовый камень.
я не помню скамеек, не помню имен,
даже лица друзей твоих съел чей-то вирус,
адресат тихо выбыл, пароль изменен,
безболезненно
плавно
случайно
забылось.
даже в памяти тела огромный пробел
я забыла все так, как один ТЫ умел

 

 ***


Больно…
с горы без тормозов
зажмурившись
зная, что внизу
ничего хорошего
устав лететь
но страшно
ведь все-равно
есть дно
и для тебя…

 

***

 

 Вот и здравствуй,
Нежданный.
Что ж так рано?

Много плакала?
Больше других?
Ну дак—раны.

Как болит?
Бесконечно
Без утоли

Бес, конечно,
Все бесы
попутали.

Раз пришел,
Раз пришлось—
Прячься—видно же.

Дерну клочья волос—
Ведь не выдержу.

Ты —свидетель,
С тобой
Мне покончить бы.
Здравствуй, волос седой,
горе клочьями.


***

 

 Иммунитет

Вы знаете, порой
Бывает очень душно
Не от жары и даже не от нагрузки лет.
Когда беда грызет-
обгладывает душу,
А людям все равно: у них иммунитет.

За окнами больниц
Сочувствуют мне клены.
Не разучились клены за много-много лет.
Врачи же мне в лицо вздыхают отстраненно,
Лепечут про геном, Чернобыль и бюджет.

А я кричу: мой сын!
Ведь он не безнадежен,
Ему ведь только три, за что он обречен?!
В глаза и за глаза мне отвечают: что же,
Ты мать, неси свой крест, а мы тут ни при чем.

Не отводите взгляд,
Вы можете, вы в силах
Помочь и поддержать, и защитить от бед.
Никто не виноват!
Но как бы ни просила—
В стране приобретен к беде иммунитет.

Что за душа: болит
За всех чужих и близких,
За эру безразличных, дневной холодный свет.
А знаете, беда ведь дама без прописки,
Ей глубоко плевать на ваш иммунитет.


***


Кто-то строит дома,
планы,
козни,
своих подчиненных
кто-то водит авто,
яхты,
за нос,
и даже козу.
кто-то ловит момент
рыбу
тачку
и кайф от «паленки»
я одна без мечты
больше
менше
зачем? я внизу
не смотрю свысока
не сужу слишком строго
снизу вверх не гляжу
закрываю глаза
незаметная пыль
я всегда недотрога
я не трогаю вас
не растрогаю вас
меня тронуть нельзя
кто-то где-то зачем
покушение на бесконечность
я одна без мечты
я безумный водитель на встречной
без руля, тормозов
только зов…вечный зов…


***


Отболело и больше не трогает,
откричало- одна немота.
взгляд пытливый и чуточку строгий
быть кошмаром давно перестал.
стерся голос из файлов памяти,
подзабылись лица черты.
кислотою выжжено намертво
все, к чему прикасался ты.
мы не виделись годы долгие,
но столкнулись вдруг у моста,
отболело, больше не трогает,
откричало-одна немота.

 

 ***


Не потому что лень, а просто окна

Заклеены противным липким скотчем

Нет воздуха, есть только грязь на стеклах,

Забиты рамы безнадежно-прочно.

И вовсе не привычная усталость

От жизни, от себя и от рутины.

Тебе мечталось? Как тебе мечталось!

Заклеено все липким и противным.

Тебе леталось? Как тебе леталось!

В ушах свистело, пальцы били током.

Забиты рамы, радуйтесь: попалась!

Нет воздуха, есть только грязь на стеклах.

 

 ***

 

 Закрывая замки за любимой спиной,

Опуская бессильные плечи

Закрывая замки тет-а-тет  с тишиной

И веками, которые лечат

Не спасает никак телевизор-болтун,

Отключить бы себя от розетки.

Не спасает никак идиотку-мечту

Каждой мысли моей, каждой клетки.

Закрывающий дверь, ни прости ни прощай,

Забирая с собою все звуки,

Закрывающий дверь умножает печаль

И упрек «абонент недоступен».

Уходя-уходи, как опасная ртуть,

разбегаясь, изводишь небрежно.

уходя-уходи, но хоть что-то забудь,

хоть кусочек последней надежды.

 

***

 

 Ухожу
на цыпочках,
чтобы не порвать цепочку.
ухожу
бессмысленно,
не ставя громких точек
ухожу
ухожу
чтобы ты уснул
после вчерашней ночи

 

***

-Мне грустно, любимый!
-Но чем я могу?…
-Дай руку, любимый!
-На том берегу!
-Но речка без края!
-А ты доплыви!
-Но лодка гнилая!
-Нет страха в любви.
-Тону я, любимый!
-Но чем я могу?..
-Дай руку, любимый!
-На том берегу!

 

***

 

 белыми нитками
штопаю наглухо
в уши -беруши
побольше бы наглости
и за очками
смоль-непроглядными
спрячу одну
а много мне надо ли?
спину ровнее,
а грудь вдохновеннее
здравствуйте, шпильки,
прощайте, мгновения.
вечная грусть,
не отпустит, так стерпится,
я не вернусь,
не горит и не теплится.
не поверну
больше ни на полградуса
ярче, неистовей
радуйся! радуйся!

 

 ***


А люди бывают разными,

С множественными оргазмами,

С множественными маразмами

И винегретом на праздники.

А люди бывают странными,

С прошлыми ранами рваными,

С кейсами и чемоданами,

И гениальными планами.

А люди бывают случайными,

Криком пустого отчаянья,

Просто ошибкой нечаянной,

Или минутой молчания.

А люди бывают вечными,

Как странный знак бесконечности,

как орден славы на грудь,

а люди бывают ушедшими,

в траурном тихом шествии

забудь мое сумасшествие,

молю тебя: просто будь!


***

 

 Я войной на тебя пойду,

Посягну на твою территорию.

Напорю тебе ерунду,

Обо всем за тебя поспорю.

Ну бери же свой АКМ!

Расстреляй меня, как вражище,

А иначе тебя я съем,

Мне по вкусу такая пища!

Я напористая, как танк,

Я агрессия, я атака.

Ну, сражайся, мой милый враг!

Я ведь первая лезу в драку!

Ты же вроде бы не слабак,

И не трус, и не бьющий в спину!

Защищайся, мой милый враг,

На тебя я все силы двину.

Ну а если вдруг, не дай Бог,

Упаду, побежденной в битве,

Будешь первым, кто все же смог

Стать достойным моей молитвы!

 

 ***

 

Раз уж нас наказали друг другом,

То будь добр нести свой крест.

Я твоя боевая подруга

И последняя из невест.

Кто сказал, что все будет с медом?

Есть еще и соленый пуд.

Хоть не легче нам год от года,

Но зато плодотворен труд.

И упрямые наши дети,

Наши слезы и наши бессилие,

За труды и за годы эти

Может скажут скупое «спасибо».

А не скажут – поволочешь

Крест свой дальше дорогой трудной.

Но со мною – к плечу плечо,

Раз уж нас наградили друг другом.

 

***


забудь. не  стоит помнить все,
не помни, стоит все забыть.
закрутит, вспыхнет, унесет,
а не пылать — так и не стыть.
не перепутай имена,
не загрусти, глядя в закат.
любовь была, но не одна,
все проклянут и все простят.
другое отчество детей,
прическа, туфли, поцелуй,
ты дал большое что-то ей,
забудь,не помни, не ревнуй.

 

***


Мой сын, он такой…

Ему просто смешно,

Когда я усердно кручу мясорубку.

Чего там смешного?

Мне, может быть, трудно?

А он так хохочет,

Что хочется с ним

Так звонко и радостно смехом залиться.

Мой радужный сын,

Пересмешница-птица:)

 

 ***


Ты пришла ко мне по-другому,
ты не пряталась за слова.
голос твой васильковый знакомый
еле слышен, слегка, едва.
Заблестели глаза на грани,
закусила в сердцах губу,
я был так безнадежно ранен,
ты решала мою судьбу.
обняла виноватым взглядом,
провела по щеке рукой,
прикоснулась к устам прохладой
и убила: «прости, родной»…

 

 ***

 

 Зачем мне снишься с четверга на пятницу?

Ты опоздал, нет больше смысла пятиться.

Назад вернуться – лишь стена колючая.

Зачем тогда меня ты снами мучаешь?

Зачем ты просишь зачеркнуть все прошлое?

Запомнить только доброе, хорошее?

Скажи, у нас такого было много ли?

Молчишь? Меня уже давно не трогают

Ни комплименты, ни стихи, ни поводы.

Когда-то в нас кипела страсть и молодость.

Осталась молодость, хотя уже не первая,

А страсть ушла, приправленная нервами.

Но ты во сне пришел красивой нежной песней,

И утром в четырех стенах мне было тесно…

 

***


Счастлив тот,

Кто не врет.

Потому что не надо.

Потому что есть рядом

Тот, кому можно правду

Всю в глаза

Рассказать.

А неправду – нельзя.

 

Счастлив тот,

кто не врет,

потому что не знает

то, что нужно скрывать,

просто не о чем врать.

И ему не мешает

Эта правда, не жмет.

 

Счастлив тот,

кто не врет,

потому что блаженный,

а в его положении

там, где правда, где ложь

(как и наоборот)

все равно не поймешь.

(да и спроса никто не возьмет).

 

Счастлив ты.

Ты не врешь.

Потому что вся ложь

Мне досталась по праву.

Я скажу тебе правду,

Не солгу яко тать.

Только…стоит ли знать?


***

 

ты ли? Тебя ли

мы потеряли?

В долгих разлуках,

в ветра порывах.

Я ли? Меня ли

Мы разменяли?

В тягостных муках,

В частых разрывах.

Мы ли? и нас ли

В простеньком счастье,

Тихо нескладно

Вдруг обошли?

Черное, белое.

Что мы наделали?

Грязные пятна

На чистой любви.


***

 

 

 

З чистого листка

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Абетка пристрасті без Й, але з двома В

 

Ангели Бавлять Веселу і Грішну

Дивних Елегій Єдвабну Жагу.

ЗлитИсь І Їхніми Крилами Ліжко

Милій Наслати. О, ПРиСТрасті гУк!

Файна, Хороша, Цілуй! Чом Шалено

Щастям Юродива Ятриться плотЬ?

Ангели Бавлять Вологу Вогненну,

Грішної Ґрації Дике тЕпло…

 

***

 

І буде так: зима і гола пристань,

І дівчина ― розорений курган ―

Піднесено, сріблясто, урочисто

На крижаний виходить автобан.

А що зима? Таж на спідниці квіти.

А що зима? А що, уже зима?

Він припливе. Повернеться. О-он звідти.

Це каже крига. Крига ж не німа.

Сльозяться горизонту сірі очі.

За них змагався не один моряк.

Спідниця в квітах трепетно тріпоче.

І буде так. І завжди буде так.

 

***

 

Він сміється уві сні.

А часом скрикує.

Я тремчу, болю,

Вигадую жахи.

Грає ніжність уночі

Старою скрипкою,

Ледь губами ― до повік

І до щоки.

А буває, як мара,

Крильми тріпоче,

І жагуче поривається кудись.

«Не пора, ще ж не пора!

Складний мій хлопче.

Я твоя, я тут, з тобою,

Зупинись!»

Посміхається заплющеними.

Янголи!

Де настачили такої ви краси?

Я ридаю від безсиль,

Душею наголо.

Він сміється уночі,

Єдиний син.

 

***

 

Виходять янголи у ніч,

Не скаржачись на втому.

Десь сміх: «Послухайте, що мій

Утяв годину тому!»

Десь схлип: «Та я ж його беріг.

Не залишив і на хвильку.

А він, а він, ну як він міг,

Василю мій, Васильку».

Там рада йде: «Мій все частіш

Ховається у чарці»

«Та ти не руш його, облиш,

То ж туга по Одарці»

― А як зіп’ється ще, бува?

― Овва, тобі морока.

Поникла світла голова:

«О Господи, допоки?»

На місяць гостро-молодий,

У темряву скорботну

Виходять янголи бліді

На неземну роботу

 

***

 

Якраз така, як ти хотів:

Складна, зі сміху і печалі.

У коконі шовкових слів,

Яким у школі не навчали.

Жива, блискуча утече

Між пальцями вужами ртуті.

Її язичницьких очей

Хоч як хотів ― не оминути.

Іди за нею в дикий степ,

Вдихай її полинний вітер.

Вона тобою проросте

І пустить піснею по світу.

 

***

 

Чого Ви прагнете? Впокорених вітрів?

А бурю, кишенькову, тільки в ліжку?

До Вас вже не один цього хотів.

І не один волав: «Ти дика кішка!»

Так, дика, буйна, вільна, степова.

Така, що пазуром сягне спинного мозку.

Бо проти шерсті кожен поривавсь.

Тікала через вікна. мала вдосталь.

Чого Ви прагнете? Накличете біду.

Вона завжди з’являється зарано.

Свободою приручена прийду.

І зникну, залишивши рвану рану.

 

***

 

Скажи, якою буде вічність,

Бунтар — вар’ят?

То твій талан анахронічний

А чи талант?

Ти надто рідкісний, авгуре,

Ти атавізм,

Червоних книг тотем похмурий,

Нон компроміс.

Ти надто дикий, щоби жити,

Хіба ж дадуть?

Ти прагнеш волі, ти чуєш вітер

І крові лють.

Ти цьому світу не симпатичний

Прийомний син.

Скажи, авгуре, яка та вічність?

Та мить краси?

 

***

 

Схопи, тримай і заціловуй очі,

Я ж на краю, я вже готова – крок.

Волосся вишнім протягом тріпоче,

В один кінець вже куплений квиток.

Життя нудне, в нім не було героя.

Душа слабка, чекала, як могла.

Яка різниця – десятеро? двоє?

Я ж вмію вище ― не було орла.

Не подвигу,  не замку на узвишші,

Не крові за кохання не своє ―

Схопи й тримай, і будь завжди сильнішим.

Якщо це ти, якщо ти дійсно є.

 

***

 

Що ж це сталося,  світе,  з тобою,

Що чарівні принци із казки

Не жаліють руки для бою,

А шкодують слова для ласки?

А принцеси крізь сотні матраців

Натирають синці горохами,

І в мішках під очима вранці

Носять ніжність свою наполохану.

сум виколюють веретенами

на змарнілих своїх руках,

вперто мріють про нареченого,

про коханого, хай жебрака…

 

***

 

У колі рук твоїх, як в полі серед літа,-

Так терпко-неспокійно променіти.

Під небом полохливим розпашілим

На білім тлі оголеного тіла

Пульсує невичерпна стигла пристрасть,

тремтлива, серпанкова, росяниста.

Горить, палає — не перегорає,

Як марево спекотних небокраїв,

Як сонця кроки трепетні  дражливі,

Як щастя незворотне і можливе.

І  я живу, пестлива квітка волі,

У тому полі, в рук твоєму колі.

 

***

 

«Дівчисько»

Сиділи удвох за партою,

Контрольні у неї списував,

Була навесні кирпатою,

А влітку геть білобрисою.

Жбурляв ся у неї сніжками,

І завжди кидав занизько.

Коли хворіла, принишкло

Бурчав: ото ще, дівчисько.

Вступили удвох до вишу,

Писала йому реферати,

Була узимку блідіше,

А навесні знов кирпатою,

Жбурляв ся в неї шпаргалками,

І звісно, як завжди, занизько.

Зникав надовго, не згадував.

Чекала: те ще дівчисько.

Удвох пішли на роботу,

Він одружився, так вийшло.

Була навесні кирпатою,

А стала снігу білішою.

Жбурлявся  в неї дзвінками,

Вона страждала: це низько.

Приходив – не відпускала,

Знов проганяла. Дівчисько.

А потім довго хворіла,

погасла так, винувато.

А він, білішого білий,

Кричав: Прокинься, кирпата!

Жбурляв землею в могилу.

Не знав, що буде так низько.

Не знав, життя розсудило.

Пробач, кохане дівчисько.

***

 

Друге жіноче літо

Плутається в волоссі.

Сукню вдягає, квітне

І невситимо просить:

О пригадай, неспита,

О пригадай, жертовна,

Як воно – променіти,

Як воно – жити вповні.

Дика, палка, пекуча,

Вицілувана до шалу,

Вилюблена жагуче,

Все це в тобі, згадала?

Вічний нестримний потяг,

Щастя рясне й картате.

Лиш не згадай, що потім

В’янути – не світати.

Перші дівочі весни

Друге жіноче літо

Втомлено перехрестить

І поспішить згоріти.

 

***

 

Сказав, як випестив, «Маленька,

Хотів би я, лише не сердься,

Тебе сховати у кишеньку

І так носити, коло серця».

Я стала тонша за пергамент,

Прозоро пробігали вени,

Ті пальці, що мене зібгали,

Любила дико й одкровенно.

В тісному сховку тихо гасла,

Бо ж без повітря як горіти.

Боялась дихати, щоб часом

Йому не збити пульсу ритми.

 

«Ото чудна ти,― здогад тенькнув

Одного дня жалом отрутним:

«Жінок ховають у кишеньках,

Не щоб зігріти ― щоб забути».

 

***

 

Ти, коханий мій, моя візія,

Нескінченний збудник-подразник.

Час безжально мене вилизує

Із пробірок твоїх поразок.

Я чергова твоя піддослідна,

Твоя енна  відібрана проба,

Не згодилась навіть для досвіду,

Перебила всі мікроскопи.

Навздогін лиш недбало кинув

Ледь здивований погляд  генія.

І росте саркомо-пухлиною

Параноя моя, неврастенія.

От би стати новітнім вірусом,

Особливо стійким і гострим.

Мій коханий, зірву і винесу

Весь твій світ у пориві помсти.

 

***

 

Я пішла на далекий торжок,

(Позбирала, що мала по хаті),

Все розклала і ну торгувати ―

Першим хлопець один підійшов:

― А скажіть, що у вас за товар?

― Все, що лишила доля по втраті.

Позбуваюсь, щоб чисто вмирати.

― То продайте мені  Божий дар.

― Забирай хоч за так цю ману,

ти отримаєш муки невдачі,

Вічний сумнів і сум на додачу,

Досконалості пошук без сну.

Тут дзвінке підлетіло дівча:

― Тьотю, тьотю, а дайте кохання!

― Забирай, кришталева, останнє,

Не дивуй, що з чужого плеча.

Ти гарненько на себе примір:

Чи не муляє де, чи не тисне,

Чи згодиться на нині і прісно,

Чи не вкусить скажено,як звір.

А по тому прийшов чоловік,

Наче літо війнуло степами.

― Що шукаєте, любий мій пане?

― Та шукаю, не перший вже рік.

Тиші, спокою, миру й тепла.

Чи надбали такого ви краму?

― Не надбала, шукала б із вами.

Та іще ж не усе продала.

От як хто забере тяжкість літ,

Наполоханість досвіду й рани,

Я піду неоглядно за вами,

Як на сповідь, за очі у світ.

Лиш зітхнув і присів, як печаль,

І такий обійняв мене жаль.

Ледь не бігла слідом за дівчам:

― Віддавай, то з мого ще плеча.

 

***

 

Пильні очі котячі примружив,

Глибше, ближче, все мені мало.

І від заздрісних, і від байдужих

Я тебе у собі заховала.

А нехай їм, нехай!

Лиш кохай, кохай!

Загубилися пальці в волоссі,

І слова погубила розгублені,

Попливло і  переплелося,

Зацілуй мене недолюблену.

Не почуєш «НІ!»

У мені, в мені!

Підкори мене по-прадавньому

Молодою своє силою,

Я здаюся тобі не вдавано,

Я до тебе себе не силую.

У бажання палкому русі,

Віддаюся тобі, віддаюся!

Все вогнем гори!

Забирай! Бери!

 

***

 

постаріє. викине дзеркало.

висадить маргаритки.

заведе кота, назве Герциним,

буде з ним говорити.

тишу питиме кухликом,

їстиме зацукровану.

колись горіла, тепер тухне

вологими дровами.

До кота – безпородного песика,

Цей буде Єсенін.

Чай у чашці кольору персикового

З айвовим варенням.

Занудьгує, помиє вікно..

Кухликом – тишу.

Жити страшно. А все одно

Вмирати страшніше.

 

***

 

Ave ac vale

Полюс  твій північний,

полюс мій південний.

а між нами вічні

паралелі-вени.

а між нами звичні

сни-меридіани.

І твоє північне

сяйво бездоганне.

шепочу до тебе

океаном кволим,

у льоди закутий

абсолютний холод.

не мені зігріти

айсберги-фіорди.

я лишуся вітром,

вічності акордом.

полюс мій південний,

полюс твій північний.

строго паралельні

магнетизм і відчай…

 

***

 

Позривала весна всі крани,

Фонтанує сонце нестримане.

Мій єдиний, ніжний, жаданий,

Поцілуй мене, обійми мене.

Я не вмію іще ходити,

Я не хочу вже плазувати.

Розмиває тепло блакитне

Всі опори, всі постулати.

Світ буяє після зими,

Промиває засліплене небо.

Поцілуй мене, обійми.

І нічого більше не треба.

 

***

 

Сонця!

вітру липового нахабного

у волоссі скуйовдженому.

у дні млосно-розніжено-звабні

Жінка

нова, свіжа, відроджена.

Пливе

стрімка, стрункА. як стрУнка,

натягнута, тільки б грати.

світ її мережаний візерунками,

душа веснянкувата ,картата.

жінка,

ніжність,

дзвінкоголосся.

степ розкішний квіту неораного.

Сонця!

Вітру

золотокосого.

нехай любить її, непідкорену.

крихку,

тендітну,

беззахисну

перед громом і буревієм.

від бога,

від чорта,

зі слів і сну.

нехай любить,

якщо

вміє.

 

***

 

Триптих

1

На тіло твоє, як на контурну карту,

Губами наношу таємні маршрути.

щоб ними наосліп, на дотик блукати,

щоб глибше ландшафтів принади відчути.

2

Порожнечу, без вас незаповнену,

Дику пустку, без вас невситиму,

Трем непевний, без вас невпокоєний,

Між людей таїною нестиму.

3

у дотику, подиху, помислі й поступу,

у поглядів сплутаних прі дивовижній

малює, вмліває, милує, вимолює

жіноча жадано-виснажлива ніжність

***

 

Тремтіли пальці,

Падали хвилини

Дрібними копійками на підлогу.

Зрадливо підгиналися коліна,

Заходилося серце

Дрібно-довго.

Хапалися за слово,

Мліли губи.

І погляд твій ―

Вже знаєш, що не встою.

Правічний потяг

Терпко-дикий, згубний

спалив мене первісною жагою.

 

***

 

 «Спалах»

1

Ти ― мій сліпучий спалах,

Знімок палких спокус.

Кличеш, чаруєш, палиш

Дотиком рук і вуст.

Я ― у твоїх туманах

Дика, мінлива тінь.

Тягнеш, хвилюєш, маниш

Вічності навздогін.

 

Приспів:

Хочеш боятись ― бійся

Трунку пахучих трав.

Я буду твоїм містом,

Де б ти не заблукав.

Хочеш зникати―зникни.

Хочеш іти―іди.

М’яко, усепроникно

Входжу в твої сліди.

 

2

Ти ― мій сліпучий спалах,

Знімок палких спокус.

Кличеш, чаруєш, палиш

Дотиком рук і вуст.

Ти ― у моїх глибинах,

Вічний, але не мій,

Пестиш, милуєш, линеш

Пасткою безнадій.

 

Приспів:

Хочеш боятись ― бійся

Трунку пахучих трав.

Я ― твоя вічна пісня,

Де б ти не заблукав.

Хочеш зникати―зникни.

Хочеш іти―іди.

М’яко, усепроникно

Входжу в твої сліди.

***

 

Геометрія кімнати

Гострокута і пласка.

Вікна-ґрати, грати б, грати

Тихо скрипкою в руках.

У руках, що пестять ноти,

У руках, що пишуть дим.

Де ти? Як ти? З ким ти? Хто ти?

Хоч би подумки прийди.

Ліжка прикрий прямокутник,

Кволі подушок квадрати.

Як тепер тебе забути?

Вікна-ґрати-вікна-ґрати…

 

***

 

Щастя таке дитинне,

Таке голо-босе.

Сиджу на твоїх колінах,

Пестиш волосся.

Так первісно, так первинно.

Твій звук, звій запах.

Щастя моє дитинне.

Чи ж прийдеш завтра?

 

***

 

«Після грози»

 

Люди кволі.

Людям коле

щастя інше,

щастя грішне.

ані грішми,

ні мечем.

Відрікайся,

Кайся!

Кайся!

Кайся,

Каїн.

Кайся

Ще!

Ні, не плачу,

Всім пробачу.

Все пробачу,

Все як є.

Всім, хто гризли,

Всім, хто лізли

Безсоромно

Не в своє.

Я  на вилах.

Я не вила,

Ані сили,

Ані я.

Всіх просила,

Всіх простила,

Але ж Каїна

Ніяк!

 

***

 

Може, винна у тому відлига,

Березневого вітру рука.

Цілий вечір дивлюся у книгу,

А не бачу там ані рядка.

Чую схлипи останні зимові,

Чую, як проростає трава,

Як ви брунькується любові

Пісня древня і вічно нова.

Розгортається ніжним листочком,

Як призначено з давніх-давен.

Веснянковіє серце, тріпоче.

Ожива, оживає, живе.

 

***

 

Як сонячна павутинка

Світанку на небокрай,

У світ твій приходить жінка,

Радій їй і зустрічай.

Метелик, тендітна квітка,

Розкішна, легка, п’янка,

Тримає найтоншу нитку

Життя у своїх руках.

Твого берегиня дому,

Від лиха, вогню і вод.

Вкарбована в хромосому,

У твій чоловічий код.

Як ціле і половинка,

Як гріх і як лик святий,

У світ твій приходить жінка.

Зумій її вберегти.

 

***

 

Передчуття

Жінка ― вічне солоне море:

Море сліз і палкої зваби.

Мовчазна, очима говорить:

От би разом, якбИ і Як би.

От би вихопити твій стогін

Зацілованими губами,

От би глибоко і волого,

Тілосплетено  і нестямно.

От би дико, от би магічно

Замикати коло. Жагуча.

Жінка – море, солоне, вічне,

Неминуще і неминуче.

 

***

 

Я тебе не зрікалась! Ти чуєш мене? Не зрікалась!

Зарікалася бачити в просторі й часі,

Видирала чуття ледь-смарагдову парость.

А зрікатися – ні. Ні, ні, ні! Не зреклася!

 

Я тобі не лила постаментів бетонних,

Не жебрала по світу на бронзову статую.

Тільки справжній, живий ти в душі важиш тонни,

не підірвуть тебе тисячі детонаторів.

 

Я за тебе пройшла особистий освенцім,

Заголили мені щастя коси нерусі.

З мене вирвали все, окрім впертого серця.

Я ніколи, ніколи  тебе не зречуся!

 

***

 

Ти ж і не помітив,

що душа-бурштин.

в ній легкий і світлий

образ твій застиг.

піднесу до бога:

то вже не смола -

то коштовний спогад

вічність обняла…

 

***

 

Там за втомою

За болем невикричаним

Морок-паморок оксамитовий

Буде вдома

Сидіти виклично

Мовчати так,що  у вухах дзвенітиме.

Що, отримала?

Он, я гордий,

Надто дикий, з книги червоної.

Будеш римами

І акордами

Дерти самотнє невільницьке горло.

Я? отримала?

Боже, змилуйся!

Відведи цю ману-напасницю!

Звісно ж, римами,

Не зносилася

Моя муза, щенятком лащиться.

Бо я, Бруте,

Хоч книжно-зелена,

Та душа моя геть кирпата.

А ти бути

Вчися без мене,

Може й зможеш не сумувати.

 

***

 

а хочеш, я тобі розкажу,

що осінь — це так відносно.

що не «ой, фу, знову холодно й сиро»,

а кохатися, чуючи шепоти:

твої, дощу, глибокі й млосні,

тремтіти листочком, півподиху «Вірю»,

уткнутися в шию й не дихати трепетно.

 

ти дріматимеш, такі дні для півсну,

а я слухатиму «тук-тук-тук», де твоє,

де вересневе — на павутинці,

мружитися, не вірити, що ти існуєш,

і що мрія — осіннє яблуко- дай кусну!

і не відати,як тепер -поодинці.

як тепер, знаючи, що ми Є!

 

бо осінь — це вогкість, це вуста твої,

злиті з моїми, ніколи-не-досить,

начхати-що-може-востаннє.

німію — щастя зімлілого статуя,

руки твої — ось моя осінь,

тримай,

я більше не хочу

блукати в тумані…

 

***

 

Він міг би стати не кепським хірургом.

З таким поглядом – «ні» рентгенам,

«Ні» навіть скальпелю.

Ріже різко, входить внутрішньовенно,

Без голки… Вибачте, не палю…

Він пильний, безжальний і трохи понурий.

 

У нього безліч палких коханок,

Такими тонкими піано-пальцями

він знімає їм шкіру,

як обмороженим на операції,

і всі йому вірять,

а він розкриває губи, мов сепсисні рани.

 

Йому часом бракує повітря, серце хвицяє,

Пропускає один стрибок,

Що як пропустить  і другий?

Вдих-видих. Холодно в очі: «Все ок!»

Він міг би стати не кепським хірургом,

Чи ― хіба не один чорт!―ідеальним убивцею…

 

***

 

GIN

 

Джине мій dry із пляшечки,

А хочеш, я тебе випущу?

Ти вийдеш такий, у підтяжечках,

І оксамитово: «Вип’єш ще?»

Джине ,куди ж без тоніка?

Збігай, ади не балуваний.

Негоже нам, сивим хронікам,

Пити та й не розбавлений.

«Все, що бажаєш, ясочко»,

І закружляли бульбашки.

Джине мій dry, будь ласочка,

Лий, не питай, чи буду ще.

Гарний ти в мене, в підтяжечках,

Прикро: мій біль не лікується.

Джине, запхни мене в пляшечку

і розбий, прямо тут, на вулиці…

 

***

 

Корабель наготові, пахне морем і ромом

дивний спокій всередині грає кантати

урочисто-байдужа, відверто бездомна

 

а можна мені

самій

якір підняти?

 

помахають хустинками вбито-нещасно

приховають за вдаваними сльозами втіху

всі годинники вимкнено — я поза часом

особлива подяка, що ти не приїхав

 

Відламаю штурвал — мають бути пригоди.

може десь там чекає моя атлантида,

може айсберг… обох зустрічатиму гордо.

хтось казав- чи не ти?-що та гордість огидна.

 

Схочу — стану собі нереїдою, схочу — піратом.

мати вибір — така невід’ємна потреба

тільки щоб якомога подалі від тебе

 

а можна мені

зовсім

якір відтяти?

 

***

 

Вірш без хеппі-енду

 

У неї щілинка між зубами

І тріщинка в серці.

Сто відсотків харизматичні.

Потяг на Алабаму

Гарчить,трясеться.

Вона вільна, стильна, говорить цинічно.

 

Алабама та десь під Москвою,

Везе туди кращу сукню,

Мандраж, , лимончелло, надію.

Везе тому, з  ким бути живою –

Не даність, а сутність,

і більше ніхто так не вміє.

 

У нього кар’єра , харизма,

Хатка своїми силами,

А в серці того кракелюру,

Що в Луврі сама Мона Ліза

Заздрить по-чорно-білому

(хтозна – весела? Понура?)

Він точно не хоче сюрпризів.

 

Не прагне стосунків. Серйозних.

Поки що? Мав же. Вже?

Вона розкидатиме  сльози.

Чого він боїться? Що береже?

І потягом з Алабами,

Монтевідео, Москви,

Щілинка між зубами,

Прірва і знову на «Ви».

 

***

 

Той же вірш, але з іншим фіналом

 

У неї щілинка між зубами

І тріщинка в серці.

Сто відсотків харизматичні.

Потяг на Алабаму

Гарчить,трясеться.

Вона вільна, стильна, говорить цинічно.

 

Алабама та десь під Москвою,

Везе туди кращу сукню,

Мандраж, , лимончелло, надію.

Везе тому, з  ким бути живою –

Не даність, а сутність,

і більше ніхто так не вміє.

 

У нього кар’єра , харизма,

Хатка своїми силами,

А в серці того кракелюру,

Що в Луврі сама Мона Ліза

Заздрить по-чорно-білому

(хтозна – весела? Понура?)

Він точно не хоче сюрпризів.

 

А з нею, такою живою, такою справжньою,

пізньовечірньо й медово,

і зовсім – собі не збрехав! – не самотньо.

Вона цілує чи реставрує, по мертвому-нАживо.

Не вірить, що він не готовий,

І мовчить, що не купила зворотній…

 

***

 

маленькі холодні пальці

і серця секундомір

тремтять, такі молитовні,

синхронні й дрібні.

а хлопчик, мов калатальцем,

(ніколи більше не вір!)

словами дзелень-дзелень.

і подзвін той по мені

 

***

 

В коси волосся, було. не збулося.

рік? роковини? свято? святе?

літо вдихнула, на видиху -осінь.

пасмо туману тьмяне вплете.

 

дмухати мляво, вдихати духмяно,

спогади ходять по сходах душі.

слухати їх, пити чай із тим’яном,

фото зворушливі. що ж, воруши.

 

року минулого осінь зваблива

не впізнає у сухотній старій

власної тіні… Чому? Не важливо.

Рік. Роковини. Нестерпний настій.

 

період руїни

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Хто ти?
дівчино навпроти
у коловороті
вікон і дзеркал?
хто ти?
і яка на дотик?
назавжди чи доти,
доки не пізнав?
Хто ти?
відчуваю подив,
забиває подих,
затягає вглиб.
хто ж ти?
вабить і холодить,
не чини супротив,
просто підійди.
Хто ти?
Хто ти?
Хто?
ТИ

 

 ***

Інсталюй мені антивірус,
хай блокує увесь твій спам.
я не вірю тобі, не вірю,
ти — лиш збій у одній з програм.
я давно без імплементації,
без апгрейду, завжди он-лайн.
ти моя
invalid операція,
мій навіки втрачений
time.
занапащений глюкавий світ,
все! набрид!
CTRLALTDELET.

 

 ***

 

це просто ніч,
бо пишеться ночами,
великі очі у нічних страхів.
і почуття у темряві на зламі
такі непевні і такі лихі.
це просто час
під назвою
«що далі?»,
«куди іти?» і
«може я прийшла?»,
остання свічка у готичній залі,
зрадливий зойк в захищених тилах.
це просто я,
зелена кругла чашка
і все, що плечі тисне різко вниз.
це просто ніч,
коли безумно важко,
коли ніхто не скаже «зупинись!»

 

 ***

Глибини не вистачило думці,
схоронила думку власна тінь.
ти і я -розбещені безумці
на межі бігбордових прозрінь.
дурнувато-радісно смієшся,
затискаєш пляшку у руці,
всі, дивіться: як чудово п*ється,
бездоганно-свіжі пухирці.
і за сніжно-білозубий заклик
пити низькоякісну бурду
ти і я отримаємо завтра
дві кишені тиць-ландей-ланду.
бо уже давно не в
  моді чесність,
нафталіном і
  — в тісний комод.
схоронили думку-не воскресла,
вмонтували у труну бігборд.

 

***

хочуть поламати?
а ти гнися-гнися
хочеться ридати?
а ти смійся-смійся
і нехай всі заздрять,
тільки б не жаліли,
щоб не зловтішались,
в пеклі би горіли.
щоби всі посохли
від своєї злості,
а сухий непотріб
допалити просто
папороттю станеш
прозорої ночі
і в чортячі очі
смачно зарегочеш.
і гори їм в серце,
випікай зіниці,
хочуть поламати?
а ти бийся-бийся

***

 

Ти пішла…
сичали банкомати,
плазували шляхом ліхтарі.
мерзла ніч,
а я , немов лунатик,
руки простягнув і занімів.
ти пішла…
відчужено і гордо,
магазини кликали в тепло.
запах вишні,
залишки акордів,
все було, без тебе все було.
хтось кричав
і об асфальт
и дико
розбивався нетверезий гнів
все було,
а ти пішла
, ти зникла,
я тебе спинити не зумів.
мерзла ніч,
скрипіли недомовки,
боляче стискались в кулаки.
ти пішла…
я вив проклятим вовком,
все було, все стало
навпаки

***

 

Припливайте кавові світання,
розбудіть духмяною робустою.
Знову вперше, знову не востаннє
Дуже глибоко і дуже густо я.
Залишаюся в німому озері
Не слідами—тихими відбитками,
Знову за несхованою прозою—
Вірші із покусаними литками.
А в росі хвощами неквітучими—
Те, що у слова не помістилося,
Все, що так натхненно завжди мучило,
Я нікчемним не штрикнула стилусом.

***

 

ти скажеш: «Я піду».
іди.
не кликала,
лиш у вікні
сплелося гілля
в блискавиці.
все розривало
на дроти.
а я стояла,
у вікні,
чи сниться?
не думалося
про весілля,
лиш ти і ти.
наскрізь.
мов арматура.
не бачу більше—
вся в тобі,
навколо тебе,
справді,
дура.
дурепа
краща з-поміж всіх.
іди,
тобі вже тут не місце.
тут твій абсент,
твій тихий сміх.
нахабний,
затикаю вуха.
а ти,
ти йди, я маю, що послуха…
ТИ

 

 ***

 

знову вирву із себе незаймане
і мерщій топтати ногами
я життєві прості екзамени
завалила на горе мамі
завалила на радість зловтішникам
хай смакують мої несортності
невситимо дихаю тишею
а за тим поповзу…боротися

***

 

дегустація провини,
солона-солона.
вибачатись не повинна,
висвердлює скроні.
навіть себе жаліти
все ж набридає.
от якби клац— не жити,
пульт заїдає.
от якби раз—і -вільна,
нехай і боже-.
розрядитися, як мобільний
серце чомусь
не може.

 

 ***

сину мій, лелече, перебиті крила,

я тебе для щастя-світла народила,

підніми до мене невеселі очі,

день настане—лунко в небо заклекочеш.

ну а доки день той ще до нас далеко,

я для тебе—крила, сину мій, лелеко…

 

 ***


ні,

я не хочу

тверезіти,

бо вже не той танцюють вальс

умілі ноги,

пишні квіти

вже знову пахнуть не для нас.

вже є

умовності,

є «раптом»,

непереможене «якщо»…

ні, я не хочу.

ні, не варто.

вже плавиться «к плечу плечо».

той шал, який ви запалили,

похміллям в скроні гулко б’є.

я вірила, що ви любили.

я вже не вірю, що ви є.

 

«Звуки зМови»

/ Категорія: "Звуки зМови",Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

«Ай!»

Знаєш, майстре, зайві айстри,
Зайвий відчай, зазвичай,
Гайнуватиме байдужа
Життєдайну твою душу,
Гайда, відчайдух, гай-гай!
Майорітимуть майори,
Майже майво, майже май,
Крайній мається від горя,
Крайній крається украй.
Зайда зайде,
Зайда знайде,
Зайве, зайдо,
Не займай.
Знаєш, майстре,
Зайві айстри,
Забувай
бувай
був
ай!

***
«Ач»

А чи, ачей
вночі з плечей,
і гаряче, і так пече й…
так лячно, необачно, гей!
Не плач, не клич, чи ж бачиш,
Як небезпечно значиш,
Незаперечний, вічний,
Так звучно, так незвично.
Очерствіла ж, ачей.
Очищення… тече з очей…
***
«Ви і Ти»
Виплачеш, вимолиш
Ви на Ти!
Викричиш, виболиш
ВИгнаТИ!
Визнаєш, викреслиш
Ви, а Ти
Викрита вибіжиш
ВИИИТИ!!!!
***
«ВИ»
Ви – трави,
Ви не висіяні трави,
Які не виростуть
До видимих висот.
Не визріють.
Не вигнуть за вітрами
Високі звивини,
Як ковила й осот.
Вам витримати,
Вам витривати,
Вам вітер мати
І вихор – брат,
А вирок – ватра,
яка не варта,
як винна карта
в колоді карт.
Не винні страви,
Невинні справи,
А ви.
Ви — трави,
Витрави.
***
«Ес»
Скресни, весно!
Сестро, плесни
Веселіше по воді.
Хай воскресне все небесне,
Перевеслом перелесник,
Мій чудесний перевесник
Зиму перепне тоді.
Ані присне, ні шелесне.
Тільки місяць – наш похресник,
Свідок пестощів краси-
Перестріне ніч над плесом
І розбестить безтілесну.
Скресни, весно!
Воскреси!
***
«За»
Зачинені за грозами,
Заставлені завісами,
Залякані погрозами,
Заземлені, замислені.
Заморені вокзалами,
Запрошені за грати,
Ми завинили заново
Запекло і затято

Засинай,моя заспівана,
Зацілована, засвічена.
Завмирає, аж заходиться
Серця заводь-оксамить.
Засинай, моя сподівана,
моя жінка, моя дівчина.
і душа моя беззахисна
за тобою затремтить

Залишені за вікнами,
заплакані, засмучені,
заміжжями засмикані,
завчасно не заручені.
Закохані незаймані,
Запекло незалежні.
ми завинили заново
за мить беззастережну.
***
«Ле»
Лети, мій легеню,
Легкий мій лебедю,
Ой леле, лементу
Злетить левадами…
Лелечим клекотом,
Малечим лепетом,
Далеким шелестом,
Лілейним плескотом
Не будеш згаданим…
Ой леле, ожеледь.
Що серце? Може ледь
Леліти легітно,
Плекати лагідно
Легенди-спогади.
І леденіючи,
Тремтіти вражено:
Не станеш мрією,
Не будеш богом ти,
Зле злегковажений…
***
«Мі»
Мій змістовний.
мій незмінний,
місто лиш містифікація,
смітить міді-, мікро- й міні-,
смішно, змішано, мімішно
мімікрує і мігрує,
і не вміє усміхатися…

містер, досить імітацій,
ці міазми і мінйони,
ці мільярди і мільйони
тільки мліють і міліють,
і не вміють усміхатися.

міністерства і міліція,
мішки гамі у програмі,
каміді, амігурамі,
саміти, мінімізація,
змі і мітинги, есмінці…
зупиніться! схаменіться!
просто жити просто вчіться,
вчіться просто посміхатися.
***
«Мр»
І мури, і мара,
А спроби марні
Замурувати мармуром моря.
Марчить, мурижить марець, мирно-хмарно.
Мудрію і мудрую. мир і я.
Мурчала мурмурандо, муркотіла.
Мій муроломний, марить мрійне тіло.
***
«Не»
Нене-нене,
Небо у мене
Неврівноважене.
Нене-нене,
Ой навіжена,
В серденько вражена.
Серце-недобиток,
Серцю недобре так,
Серце― негордий птах,
В небо недоліта.
Не воля ―доля та,
Ой, нене, не пита…
й
ме
НЕ
***
«Ні»

Ніколи
Нікому
нічого
ні-ні

нізвідки
нізащо
ніскільки
німі

нікуди
нінащо
ніяк
нічичирк

ніщо
і ніхто
ніжно-ніжний
нічий

НІ!!!
***
«Роз»
Розвели, розпалили, роздмухали,
Розбудили, розквітли,розбурхали,
Роздягалися розманіжені,
Розжарілі, розкішні, розніжені.
Розвінчали, розкрилили розладом,
Розкололи, розкидали з розмахом.
Розкохалися-розлетілися,
Розчахнулися-розчинилися.
Роздоріжжя розлого розмітили,
Розохотили розпач розвітрений.
Розсікли, роз’ятрили розкаянням.
Розридались, розбиті й розмаєні…
***
«Ст»
Встану стомлено. Стигну нестерпно.
За столами — степенні, стандартні.
Стій, стривожена, стримай на старті
настрій-постріл підступної страти
за чотириста станцій до смерті.

Листям стелить мости, мостить стежку
Стогін стелі, зістарені тости.
гості-гості, застінені в злості,
остогидлі, страшні і непрОсті.
сталь у стопах. Я стишено стежу.

Юність струнко, а старість так стрімко.
степ зростив, але пестило місто,
як хустину, строкату й барвисту,
пов’язала йому стиглу пристрасть
на стремена і стерла сторінку.

Встану стиха в нестямному стані,
гостей-гостей густе ластовиння,
гості-гості, а я негостинна,
степова норовиста газдиня,
місто-місто, прости невостаннє…
***
«Тр»
тривожно терпіти
нестримно торкатися
нестерпно стриміти
нестримано й терпко
тр
***
«Т»
Туман твій тугою тамований
Тече терпкими тернотравами
Тяжить туман, тривожить трепетно
Тремтить тривкою трясовиною
***
«Ч»
ЧЧЧЧ!
Чи ж чуєш, чуєш?
Черевики чорні
Так часто човгають,
Так розчавити хочуть
Чекай! Чому? Чиї?
Для чого?
ЧЧЧ! Причаїтися,
ЧЧЧ! Не наврочити!
Чагарниками чавкають,
Чалапають, чатують,
Чеканять розпач,
Як червінці, чирк!
Чому ж так лячно?
чом до плачу я…

чуук-чуки, чуук-чуки,
чуук-чуки-ччччи
тихо-тихо уночі,
не чманій і не кричи

Апчхи!
ЧЧЧЧЧ.
Спатоньки.
***
«Шч»
Щосили! Ще!
Дощі періщать щедро.
Пропаще щастя, цей нещадний щем,
Щодня щебече щиро, незнищенно
І лащить щоки хвощовим дощем.
***
«Яс»
Він яничар, Ярино,
Ясир і ясен.
Буде ясити: «Сина!»
Ти впокоряйся.
Гей, не ятри, не ярка:
Ягня у яслах.
Він яничар, Одарко,
Ярмо і яструб.
***