/ Категорія: Білі вірші / Відгуків: 0 /
 

 

жінко, чиє волосся пахне степом….
коли я зариваюся обличчям у ту духмяну ковилу,
я забуваю всі чужі дороги і пасовиська.
я чую,як шумить цією хвилястою шерстю вітер,
чи то водоспадить кров моя,
спінена усвідомленням жаги,
такої недозволеної і такої прадавньої,
що скіфські баби сором’язливо ховають очі?
ти відкриваєш мені свою тисячолітню таємницю:
ти любиш непокірного воїна.
і я зариваюся обличчям у твою ковилу,
щоб вмерти від ревнощів,
але сказати тобі: розбий йому серце, степова….

11.04.2014

«Дайте людині мотузку»

Дайте людині мотузку
і нелегкий вибір:
скористатися нею один раз і найдоцільніше.

Часом найперше хочеться
знайти гілляку, грубу, надійну,
і нехай зашморг на шиї
перекреслить нарешті всі намагання
виборсатися на химерну поверхню цього світу
з власної нікчемності.

А втім, на тій же гілляці
було б некепсько приладнати гойдалку.
Нехай злітають вгору малі верески,
виправдовуючи сенс життя перед дзеркалом вічності.
Ось вони,крихти безтурботні, зворушливо беззахисні.
Причепи ту мотузку до машинки чи повітряного змія –
Ото твоє найдоступніше щастя – бути великим в очах малечі.

А ще можна натягнути її в затишному садочку
між двома яблунями.
І сушити простирадла після всіх ночей кохання,
подихів, видихів,затихав і дихав знову частіше…
Дивися, світе, ось вони, білі і поквітчані свідки неперервності минущості.

Можна витягти тією мотузкою відро води для матері,
з жахом помічаючи: старіє.
І крутити, крутити валок криниці, намотуючи на нього надію (нехай ще хоч пару років,Господи!)

Можна зробити зашморг для ближнього свого, виправдовуючи жорстокість нікчемними гаслами.
Скрутити міцніше руки полоненому,тішитися владою над його беззахисністю,
стягнути тугіше з криками,що мають заглушити голос совісті, чомусь завжди схожий на материнський.

Чи перев’язати з усією ніжністю та розпачем інші руки,на грудях схрещені (Господі,я ж просив усього пару років!!!), цілуючи пальці, що колись гладили, та що там, часом і тріпали неслухняного чуба…

Дайте людині мотузку, навіть якщо ви не певні, зробить вона з неї ласо комусь на загибель, чи кине її потопельнику…

Дайте людині вибір. Бо справа ж, зрештою, зовсім не в мотузці

07.04.2014

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Теракота (від італ. terra — земля, глина і cotta — обпалена)

А у нас із ним, знаєте, такі стосунки, коли той, хто лишається, відрізає окраєць .
Я згортаю думки равликами, ембріонами, кучериками і запиваю вином плоть від плоті його.
А він закриває мені небо і просить писати розбірливим почерком: «Я ж помираю!»
І всі кольори стають пурпурово-кривавими, окрім хіба останнього, теракотового.

Бо то я, я , тільки я є завжди тією, хто за ним зачиняє двері так, що кришаться атоми.
Бо то він, він, тільки він серцеритмами пише в аорту: «Я люблю тебе, прОклята».
Бо всі сорок ночей він шепоче сім тисяч «Почуй!», він пробачить і так цілуватиме,
Що співатимуть ночі, усі від весни фіолетові, лиш одна попід ліжком тектиме, наскрізь теракотова.

Він тримає долоні на лоні, а хрест випікає губами мені по хребту, між лопатками.
«Я не вірю у тебе! Тебе не існує!» — кричу поміж грози, гаряча від поту і подиву.
Він на ребрах моїх, як на нотному стані, розкидає всесвіт і з викликом гратиме:
«Бог для кожного різний. Бог у кожному різний. Люблю тебе, прОклята.
Твій теракотовий».

21.04.2014

Бабця шиє триколора,
бо прийдуть матрьошки скоро:
гуп-гуп-гуп-гуп…
Треба гарно зустрічати,
прапор вигнати на хаті:
луп-луп-луп-луп.

Білий — мир і чистота,
автомати «тра-та-та»:
жди-жди-жди-жди.
А стабільність — колір синій,
лізуть в справи України:
зав-жди-зав-жди.

І таку чужу і гарну
збочено і регулярно:
лов-лов-лов-лов.
А червоний колір — сила,
із якою потопили:
в кров-кров-кров-кров

«Ви не хочете дружити -
значить, вам погано жити:
ай-ай-ай-ай.
Вам би краще раком стати:
ідемО вам влаштувати
рай-рай-рай-рай.»

Шийте,бабцю, триколора,
вчіте (знадобиться скоро):
гІм-на-гІм-на.
Та готуйте більшу ложку,
бо несуть для вас матрьошки:
ка-ші-ка-ші-ші-ші-шшшш

14.04.2014

Не зрікайся мене, мій демоне.
Переобліком неба списану,
Твій неситий вогонь веде мене,
Коли ангел гидує: «Спи сама».
І яка вже різниця бісова,
Гріє німб чи пекельне полум’я,
Коли жінка, списами списана,
В ніч іде, молода й оголена….

02.04.2014

Вуяля! Я це я, напишу на асфальті рожевою крейдою:
«Я + Ти – то Помилка з великої літери Пііііііі…..»
Намішаю заварки у чашці такій на півлітра за Фрейдом,
Напечу хачапурі (пучком все, дієто, терпи).
Ну а навіть якщо й рознесе ніжні нижні мої 90
(не смішіть, хтось повірив у талію-міф «шістдесят»?).
Ну і хто тепер ляпне: «Кабасік»? Крутитиме носом?
(так неначе не він в гороскопі й житті порося).
Так я буду палити! Нап’юся з «дівчонками» в барі.
І під ранок зірву в караоке розкішний «аплоз».
Він ніяк не мирився, що я не з «кісєйних сударинь»,
І що вуха мої пропускають все наскрізь та повз.
Що сміюся до реготу,
Ридма ридаю,
Без причини
Нестримно
На всі голоси.
Він не знає,
Не чує
І не відчуває,
Що якщо понесло,
То неси і знеси.
Що за шерстю, ну скільки казати,що тільки за шерстю?!!!!!
Що який я «Кабасік»? Я створена з піни. Для ванн.
Я пишу на асфальті усе,що не змити й не стерти:
«Забери, погань, кактус!!! Собі залишаю диван»….

26.03.2014

Зрікався тричі, цілував чоло,
виводив голу й босу поміж люди,
кричав: «Дивіться, люди! Не було,
нічого не було! Уже й не буде!»
І макраме сплітали язики,
і тицяли масними: «Хвойда! Хвойда!»
О, ВІН у тій нарузі був палким!
А небо колисало: «ГОйда,гОйда».

Зрікався тричі вголос: «Не було!»
На вушко: » Потерпи, все буде…буде».
Вчетверте прИйде — наготуй чоло,
а там уже дотопчуть.. добрі люди…

а небо: гОйда, гЕй да, гАйда…
а щастя знАйде…щастя… знай, де…

25.03.2014

Я прошу: стань грозою,
стань бурею.
Я під голос твій, як під дощ рясний,
аж до ниточки.
І пече-пече, і тече-тече,
і не витече,
і не випече темпе-
ратурою

моя ніжність,
подихом зраджена.
Відкіля така знахабніла?
Що років твоїх навантаження,
Що років моїх недокрила.

А літати просто!
так просто!
Світлий погляд твій-
ось мій простір.

Поза прозою
простирадел
просто я тобі
просто рада

Просто в нОчі цій
горобиній
ти мій прихисток,
мій єдиний…

17.04.2014

 

 

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Жінка і маленька таємниця
спогади рахують у вервечці.
Їм уже мільйон секунд не спиться,
їй мільярд ночей, як не живеться.
Жінка одягає таємницю
кульчиками у маленькі вушка,
на роботу ходить, по крамницях,
любить Гессе, Пруста і Забужко.
Забігає в гості, для годиться,
бо давно вже слухає-не чує.
Жінка і маленька таємниця
ніч мільйонно-першу заночують.
Божа запальничка на порозі
сходу чирне — ранок розгориться.
Посміхнеться жінка у знемозі,
бо вона і є та таємниця.

27.02.14

 

люби мене
гостро
тонко

промінцями-нитками-голками

старими смішними фото

розтягнутими футболками

слухняну
заспану
дику

розпатлану-нефарбовану

люби мене сміхом, криком

Тільцем, Скорпіоном, Овеном

в істериці
в Осло
в сукні

розпусницю і незайману

подвійну з вершками й цукром

нехай! упс! ех! ай!

кохай мене!!!!

28.2.14

 

- Мамо, а завтра війна?
- Синку, послухай, пташки!
Значить, нарешті весна
світом іде навпрошки.
- Мамо, то завтра війна?
- Пролісок, синку, дивись!
Квіточка ця осяйна
будить розніжений ліс.
- Мамо, навіщо те зло?.
Мамо, не хочу війни!
- Синку, запахло теплом,
все ожива й струменить.
- Мамо, ти бачиш? Бджола!
зовсім ще сонна, смішна:)
От би мені два крила!
- Синку мій, завтра війна…

11.03.14

 

ПрИйдуть уранці, скажуть: «Війна»,
Промінь поріже небо на шмаття.
На Україну повій, вітре, на…
Ялту, Чернігів, Донбас, Закарпаття.

Бомби у фільмах летять з літака,
що за кіно у відлунні реальнім?
Сукня тонка моя, сукня така…
Милий, зніми її з мене негайно.

Привид війни у ночах моїх спить,
спокій гвалтує чумна потороча.
Серце тремтить, моє серце: «віть-віть»,
хоче-тріпоче-тріпоче-тріпоче...

Відьма я, відьма на кручі страшна.
Морок і світло веду за собою
за Україну! завий, вітре, на
смерть ворогам, і во славу героям!

13.03.14

 

І без болю немає бою,
і любов нам не до снаги.
Де ти будеш? Куди тобою
пометуть весняні сніги?
Наплету двоколорних светрів,
одягну на чужий норд-ост.
Кольцю, Йване, Василю, Петре,
на який вас несе півост…
…рів-но-значні, значні, значимі,
чи ми мирні, чи зморить гнів?
А шляхами бредуть причинні,
і напитують козаків.
За горою,котра не Петрас,
горе-горе, гори-гори.
Де ти будеш? Чийого светра
продірявлять тобі вітри?
І без болю немає бою,
і любов — не всесильний щит.
Хто вкриватиметься тобою?
Норд-норд-ост. Ураган. Дощить.

15.03.14

 

А між мною і цим чоловіком-
Вигуки і складнопідрядні речення,
Все «коли б» та «якби»,
Все «якщо»… Гоп зі смиком.
Краще був би убив,
Аніж так от, приречено…

А між мною і цим чоловіком –
Його досвід, мої мрії, наші сварки,
Два смішних Капітошки,
Хі-хі-хі, ха-ха-ха, не за віком.
І на кінчику чайної ложки –
Міцної пристрасті,як заварки…

чай чифіром…
бутер із сиром…
холодно й сиро…
іди з миром…

годі!

а між мною і цим чоловіком –
колообіг світла в природі…

15.03.14

 

/ Категорія: "Звуки зМови" / Відгуків: 0 /
 

Ідилія піде і далі між ідолів.
і долі додолу, і дим вдалині,
іуди до юдолі виводок виведуть
зневірених вірних, у вирій. Ви? Ні!
старі і старці, молоді й омолоджені,
шукайте, ошукані. вбогі боги.
де правда, де Prado? народу народження.
то смерть ворогам чи смердять вороги?

26.02.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Відпускаю тебе у найдальшу з відпусток.
Відпускаю, мій Каю, звикаю, зникай.
Маєш музику в спину і светрики тлусті,
там згодиться, там морозно, любий мій Кай.

Королева? Ота вже тебе не відпустить,
і регочуться тролі: «Дурна, не чекай».
Проводжаю тебе в найпорожнішу пустку,
я замерзла з тобою, коханий мій Кай.

А трояндам із наших сусідніх балконів
я збрешу гарну казку, не знають нехай,
що несила зігріти, коли захолоне,
і що справа насправді не в правді. ЗВИ КАЙ

26.02.14

У малої малотИ
завелися лоскотИ.
лоскотИ-лоскОти
вдосталь їм роботи,
а домомагають їм
крутії та вертії,
вискуни, хихотуни,
повні реготу штани,
хапуни за боки,
гопця-стриб з підскоком…

і була та малотА
так по вуха в лоскотАх,
що упала з ліжка,
ще й забила ніжку.

та сміється,а не плаче
маленя лоскотуняче.

досхо-досхо-досхочу
лоскочу та регочу:)

23.02.14

 

Плач матері

(пам’яті  20-річного Устима Голоднюка, волонтера демальянсу, що загинув від снайперської кулі. На Майдані він просив попереджати про небезпеку криком «Небо падає»)

Падає небо! Падає! Падає!
Крикни гучніш, Устиме!
снайпери чорні, прОкляті статуї
цілять нехолостими.

ляжуть рядочками сиві архангели
в постіль твою криваву,
синку,Устимку, я ж тебе бавила
не на чужу забаву.

Що в цьому світі життя твого вартує?
що то за смертна проща?
падає небо! прОкляті статуї
стяг у кровІ полощуть…

21.02.14

 

таким,як ми, спокОю не приписують -
благословляють мовчки на бої.
посивів Київ, гори стали лисими.
і всі свої,і де вже ті свої?

червоним огорнулися,як сукнями,
цей колір нині — наймодніший тренд.
горить земля між мертвими й присутніми.
горить земля, згорить і президент.

горіть ви всі, провладні узурпатори!
бо є межа: де натовп,де народ.
я гралася в дитинстві в доньки-матері,
сама собі я вправний ляльковод.

таких,як я, в рабів не перековують,
самі лиш збитки від таких рабів.
горить земля, закашлюється й сплювує
у пекло тих, хто кров’ю руки вмив.

19.02.14

 

Лічилка

бум-бам! бум-бам!
побудую тобі храм!
бам-бум! бам-бум!
піднімуть мене на глум.
раз-раз! раз-раз!
розпишу іконостас.
два-два! два-два!
помолюся, ледь жива.
три-три! три-три!
підпалю,нехай горить.
чо-чо-ти-ри!
не створи собі кумира…

17.02.14

 

залита по литки в матрицю.
по лікті в первісній глині.
як міг ти засумніватися
у тому, що я богиня?
а що я зуміла випасти
(така вже халепа) з неба.
так то лиш закони підлості,
і вже ж не заради тебе!

17.02.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

роздавати,як карти,випадковим гравцям на базарі
всі слова перестиглі,що вчасно тобі не сказала.
тасувати їх так,щоб горіли вальти у колоді.
бути лярвою-стервом сьогодні не те щоб у моді -
то, скоріше, така виживання незмінна умова,
щоб не з’їхати раптом з речами, авжеж розумово.
тільки ж навіть твій подих такого наводить алярму,
що горнуться в клубочки і хнюпають стерво і лярва.
але ж вчасно не сказане вже не візьмуть в адвокати.
маю мужність це визнати. йду. на базар. роздавати…

5.02.14

Новини: «Прикрий інцидент,
Майдан ніяк не розігнати.
хоробрий наш кореспондент
пішов у ніч на барикади.»

Тремтить і в’ється,ніби в’юн,
та лізе, наче аскарида,
для сміху просить інтерв’ю
в старого згорбленого діда:
- За що ви,діду,стоїте?
-За правду, віру і свободу!
-На старість нащо вам оте?
- Згодиться. і мені, й народу.
- І хто на те вас підмовляв?
- Ти може чув? То совість зветься.
- Та що ви кажете! Брехня!
Ще наплетіть про честь і серце.
То що дають вам? Ну! Бігом!
Кажіть, уже ж не з маком дулю.
- Ну як кому. Кому кийком,
Кому дали і в лоба. Кулю.
- Не мерзнете? Мороз. Мете.
- Хотів про серце? Не холоне!
-За скільки, діду,стоїте?
-Всього за 46. Мільйонів.

05.02.14

коли місто суцільна цитата
чи пухненький сімейний альбом,
коли вулиці можна гортати
і читати по черзі обом.
коли тут: «А ти пам’ятаєш?»
коли там: «Ану, пригадай!»
коли осінь смітить листами
на останній сонний трамвай.
коли лавочки,як театри,
стали сценами ваших драм.
там траплялося умирати,
і щастило ожити там.
коли спогади,ніби повінь.
коли коле,квилить і кли…
че місто, як місяць,уповні.
колихає, коли…коли…

05.02.14

загорнуся в сорочку твою сніжну, ніби у саван.
то ж останнє весільне вбрання. обрядіть молоду!
перша дружка прийде і вуста намалює карміном,
друга дружка одягне коралі і вельон-фату.

дружба вкрасти захоче, а гості не матимуть серця,
хоч би хто копійчину — скупі їхні сльози — не гріш.
наречений! приречений. зречений. чемний.
ти ж кохав. так зніми цю обручку. чому ти стоїш?

ця сорочка так пахне тобою,я пахну тобою,
світ мій пахне тобою, і з тим я від тебе піду.
гей світилки, звивайте вільце із сосни та барвінку.
нареченому — жменьку землі. пропустіть молоду!

04.02.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

а чуби відростуть, і зростуться поламані.
заірже металевий. ну така вже доба.
душі тих, надсвоїх, зашепочуть над плавнями,
зафарбують на стінах останні «Ганьба».

вогнепальні і колоті,смалені й різані
шрамуватимуть в епоси й трохи у щем.
активістка народить синів «екстремістові»,
повінчається з ним і народить іще.

від такого ж не сором, з таким же не боязко,
і сини — не орли,а вогонь-козаки.
а чуби? відростуть. як і коси до пояса.
а рука? ну так стане й одної руки.

він утримає мир і самою десницею,
навіть небо би втримав,якби захотів.
все це буде, хоч поки що навіть не сниться
неспокійної ночі досвітніх вогнів…

26.01.14

чорної ночі, прикрої ночі
серце, бери смолоскип.
стежки немає? то ноги протопчуть.
голос від крику захрип.
сіль роз’їдає замерзле обличчя,
жінко, не зараз, не хнич,
доки горить і коптить, доки кличе
місто замерзлих облич,
йди і не згадуй про те,особисте,
тут твоя доля,візьми!
твій смолоскип розпожежує місто
світлом нової зими.

20.01.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Мову твою з вуст чужих я фатально не зчитую,
Як не-твоїх поцілунків невірний пін-код.
Чую знайомі слова – залишаюся чистою -
не впізнаю. визнаЮ лиш одну з насолод:
запрограмованій тембром єдиного голосу
жити допоки триває очей діалог.
шифри розгадано,все,проти чого боролася,
знову кодується мовою тільки для двох.

18.01.14

 

У паралельному світі
З пільговими на вічність
Я б попросила жити
В образі чоловічому
Бо по дорозі з церкви
До кухні дітьми обвішана
Ладна навіть померти
За право жити по-іншому

17.01.14

кіт, що любив океани,
мріяв про сині простори.
стала хазяйчина ванна
справжнім бурхливим морем.

під рушника вітрилом
на кораблі-мочалці
хвилі його носили
правим і лівим галсом.

пінився гель для душу -
буря гула й чманіла.
вправний і незворушний
був капітан Котілло.

мав він звірячу вдачу
і підкорив би гордо
всі острови собачі,
але … спустили воду.

кіт, що любив океани,
міг би і врахувати
те, що хазяйка в ванній -
гірша за всіх піратів:)

13.01.14

Два на два двадцять — моя територія
на простирадлах життєвого простору.
схочу-стелитиму сонцем і горами,
новозеландським південнішим островом,
схочу — розшию по білому маками,
схочу-подушку засію волошками.
два на два двадцять — душі його вакуум,
мій прямокутник тепла неколошканий.
входить ліхтар крізь шибки загратовані
в ночі моєї приватні околиці.
два на два двадцять — лиш ліжко і спомини
тої, що більше не плаче й не молиться.

13.01.14

Той, у моїй голові, уночі
Часом занадто виразно
Вголос собі декламує
Довгий перелік. Мовчи!!!
Вуха стискаю: не гасне,
Тільки зростає,нуртує,
так акустично-багато,
До божевілля невпинно,
Оперно, вібро-стакатто,
Смачно із бризками слини.
І не мовчить. Ні хвилини!!!

Список імен,
Клятих імен,
Жіночих імен,
З ким він,
Які його,
він на яких…
той, у моїй голові,
супермен?
Спермамен?
Справді мен?
Краще би здох.
Аби тільки
Затих….

12.01.14

приреченість речень,
безвихідь ходів.
пече небезпечно,
плекати ці плечі
ходив і хотів.
понівечить вечір…

слова не ловила,
зарадити зраді
несила, не силуй
радіти заради.
вдавати невдало
й любити нелюбу,
немилу — немало.
розгублений. згубна.

приреченість речень,
розплака…розплата
з небес небезпечно
нестримно стрибати.

08.01.14

О Господи! Прошу: нехай хоч раз
при зустрічі не топить серце повінню.
Тоді вже знатиму: оце не стало НАС.
а Я і ВІН нарешті порятовані.

Що ці дощі — не сльози й не печаль.
звичайні атмосферні мокрі опади.
Бо все. Кінець. Фініта. А хоча…
нехай би й світ пропав без нього…
пропадом…

06.01.14

 

 

 

 

 

 

/ Категорія: "Звуки зМови" / Відгуків: 0 /
 

світлАлітеРАція

Світе мій світлий, святами засвічений,
свистом свавільним свободи засватаний.
свіжий, свідомий, святине і світоче.
Світе мій, чую і знаю: СВІТАТИМЕ!
31.12.13

Сину, синичка! Сину,суничка!
Сонечко й сонні серпанки садів.
сядь, моє серце,послухай: осичка
листячком стиха сколихує спів.
осінь нескоро і проситься радість
із молодих неспокійних небес.
ти попроси, моє серце, у саду
мові пташок научити тебе.
спурхнеш до сонця, моє ластів’ятко, -
прощебечи йому вічну хвалу.
хай захистить твою душу крилату.
ту,яку я так безмежно люблю.
28.12.13

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Принесли терези,
і два сонця поклали на шальки.
і дали тільки ніч,
щоб нарешті обрати одне.

Перше — Сонечко-бог,
життєдайне,яскраве й безжальне,
вимагало пожертв,
гріло тільки себе — не мене.

Друге — Сонечко-тінь,
невибагливе й ледве помітне,
ладне геть не світити,
лиш би ця, сіроока, була несмутна.

І коли Сонце-бог
наказало все місто сльозами залити, -
поламало проміння
й зробило із нього для мене човна.

і відмучилась ніч,
і були терези ті порожні,
бо із двох недосонць
не створити надсонце одне.

бо хоч як не старайся -
обважити серце не можна
тим, кого грію я,
ані тим, хто не гріє мене.
02.01.14

Мудрохвості хитруни

у хлопчини вкрали сни.
ХАП! і ну мерщій із хати!
як тепер малому спати?
гірко плаче: «Не засну
без поцупленого сну!
Лиш, можливо, втішить трішки
шоколадка із горішком.
ну і склянка лимонаду -
теж некепсько для розради»
Посміхнулася матуся:
«Справа, схоже, не в хвості.
Я тих гостей не боюся,
хоч вони і не прості.
хоч багато в них мудрин.
та хитрун у нас ОДИН
28.12.13

Треба навчитися якось приймати:

- пігулки, поразки і компліменти.
- те, що люди пішли від приматів,
- те, що мить і клей називають моментом.
- те, що той (у горі і в радощах?) каже «вибач»,
здає всі явки, підтексти й координати.
- те, що ти по тому німа, як риба,
- те, що знову ротом повітря хапати.
- те, що неба пласт важкий, наче брила,
- те, що замість слів і снів -попелище,
і що ти насправді зовсім безсила.
треба.
якось.
треба?
навіщо?!!

22.12.13