/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

«Хтось для щастя»

Моє тихе «можливо» завжди остаточне.
Сніг за вікнами ходить пухнастий, лапатий.
Як життя заганяє мене у куточки,
Я сміюся: «Життя, маю круглу кімнату».

Я, можливо, зрадлива, брехлива і підла,
За гріхи, припускаю, мені ще воздасться.
Але в мене є трошки напоїв і їдла,
Ліжко є, і у ліжку лежить хтось для щастя.

І мені абсолютно відверто начхати,
Хто з ким спить і за що один одного тролять.
Два вазонки і кіт у віконці кімнати.
Хтось для щастя читає мені Мумі-тролів.

Я нічого нікому ніколи не винна
Сніг за вікнами заздрить пухнастий, лапатий.
Хтось для щастя саджає мене на коліна.
Я сміюся. Я маю йому щось сказати:)

28.11.14

І де б ти не прокидався,
І хто б не лежав би поруч,
З якої б іще країни ти не привіз магніти.
Я знаю, моя біда вся
У тому, що ти говориш,
Я слухаю, і від того
вже просто хочеться жити.

Вчергове пакуєш сумку.
Берлін? Будапешт? Майамі?
Робота―завжди робота,
чек-іни, знайомства, візи.
Розлука ― завжди розлука,
і жити календарями
Звикаєш. А ти жартуєш:
«Спакую й тебе, полізеш?»

І де б ти не засинав би,
В якому житті і житі.
Повернешся і тоді я
Поспати зможу нарешті.
Бо щось розрізає навпіл.
Бо просто хочеться жити.
Надія ― завжди надія.

Дай знати, як доберешся.

27.11.14

 Коли зміниться вітер,а сонце запіниться хвилею,
Білі шви його світу, зашиті червоними й чорними,
Затріщать по кривавому наживо, сказяться ворони.
І тоді, забинтована розпачем, станеш безсилою.

Із безодні, як погляд безумця, страшної, глибокої,
Поприходять до нього його невпокорені демони.
За рукав будуть смикати,вабити, звати:» Ідемо. Ми
За тобою, своїх не лишаємо в щасті і спокої».

Все, що він розірвав,
Що збирала,цілуючи клаптики.
Що було йому світлом,
Що було тобі світом.
Роздере до кісток, ані чути, ні знати.
Не плакати!!!
І не вити, у жодному разі ― ти чула? ― не вити!

А як вітер затихне, запалиш свічу і
Будеш кликати доти,
Доки він не почує…

25.11.14

І навіщо тобі стільки ніжності?
Нею небо сніжить,
і душа моя ніжиться.

Що робити із нею?
Варити варення пастельного ранку?
Смакувати, як ти відкриваєш квітчасту фіранку,
а весь світ мені заздрить у вікна,
як ці орхідеї?

Чи запарити з чаєм
духмяно в найкращому в світі горнятку?
Милуватися з пальців, тонких і чутливих,
як ця порцеляна?
Ти ось-ось підведеш свої очі — і серце розтане,
і утисячне, всоте, вмільйонне почнеться спочатку
море ніжності
з криками чайок.

Підставляти обличчя,
цілуй мої очі, я сплю, не злякай моїх марень,
наяву ж не буває такого щемкого мережива.
Ти на щастя моє розпустив найпухнастіші хмари.
Я плету з тої нитки обійми,
вдягайся у них обережніше.
А вони тобі личать.
О, як же вони тобі личать.

І навіщо тобі стільки ніжності?
Я кохаю тебе.
Цілий світ тому тішиться.

23.11.14

Хочеться тиші.
Чаю із чашок,
Купованих просто для настрою.
Світла мрійливого,
Ніжно-пастельного в хаті.

Хочеться сонця,
Грайливою бути й пухнастою.
І не брехати,
Ніколи в житті не брехати.

Хочеться миру.
Щоб друзі на кухні,
Щоб співи і сміх,
І, як завжди, не в ноти все.

Хочеться щастя,
На тисячу років, для всіх.
І не боротись,
Ніколи в житті не боротися.

Хочеться жити,
Носити з книгарень книжки,
Їсти по шостій страшні калорійні смаколики.
Не опускати і
Не відпускати
ТІЄЇ руки.
І не втрачати
Коханих.
Ніколи.
Ніколи.
Ніколи.

19.11.14

 

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Ґудзик за ґудзиком,

милий мій збуднику,

так відкривають жадані листи.

Дихай-не дихаю,

я буду тихою.

Пальці між пальцями.

Пести-рости.

Спалах неспокою,

буду глибокою,

повінню впевнено

спо-вне-но-ю.

Випий-розлий мене,

згорни обіймами

душу розхристану

з тілом в бою.

Пружно-напружено

ти надолужуй-но

згаяний стогін,

пропущений чи…

Дні будуть довгими,

губи вологими.

Дихай-

не дихай,

не дихай!

Кричи!

… ляж,

обійми мене

ніжно-нестримано,

очі цілуй мої,

щось шепочи…

Чуєш, як дихаю.

Я буду тихою,

Пальці із пальцями

сплі-та-ю-чи.

Спокою чи?..

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

А осінь ось-ось ―
Осиплеться.
Осяде останнім стомленим посміхом
Млосним
На вилицях.
Пасмо волосся
Русявого,
Прибране поспіхом
Від лиця,
Птахом сполоханим
Просині просить.
У осені власний тип лиця ―
Млосний.
І росяні очі
Розкосі.

А осінь…осінь
ось-ось
Розтане ця.
А досі
Досвітній хтось
Зостанеться.

І скреснуть райдуги.

14.10.14

Танцюй,
ніби ти ще не маєш хребта,
ніби завтра у села твої і міста
не прилізе обідрана нарвана вата,
ти ще послана сонцем,а зовсім не матом.
Вже гудуть літаки і ревуть кораблі,
але кара небесна приходить з землі.

Танцюй,
ніби ти не остання жива,
ніби замість одного життя маєш два,
ніби руки й коліна від сміху тремтять,
ніби замість одної смертей маєш п’ять,
і вони, усі п’ять, ще тобі не болять.

Танцюй,
ніби тіло твоє із піску і води,
ніби встигнеш сказати: люби або йди.
Він не встигне любити, нікого й ніде,
він піде, з тисячами таких же піде.
бо ніщо від лукавого — все від людей.

Танцюй,
бо інакше шукатимеш винних і сенс.
Винних сотні, а сенсу немає.
Just dance

10.10.14

Іловайськ

Розшифруй номери на усіх цих хрестах,
Бо немає імен і бубнявіє страх,
Бо немає людей, стерто правила гри,
Бо якщо обирав, то тепер забери
Цих, розораних в чорно-червоній траві.
Їх немає у списках,
А значить ― живі.
Їх немає. У списках
Вони-не вони.
Їх немає?
Немає.
Немає!
(З)
Війни.

08.10.14

А він ніколи не вірив у щирість її почуттів,
У всі її байки про ельфів і мудрих котів,
У всі її заповітні і золоті,
У те, що вірна йому, й поготів.

А він не любив її вірші й пісні,
Ненавидів її приголосні й голосні.
І коли вона плакала уві сні,
Він замість втішити, навіснів.
Бо знав напевне, що ті плачі
Були лиш зрадою, більш нічим.

Якби він міг, він би купив права,
Замурував би її в підвал,
Щоб не дісталась комусь, бува,
Така жагуча, така жива.

А він… А він…
А вона… Вона…
Пішла вона від нього.
А ви як думали?:)

08.10.14

 

 

 

/ Категорія: Білі вірші / Відгуків: 0 /
 

Всі слова про тебе чорно-білі.
7 тисяч відтінків сірого.
Перевагу віддано чорному .
Пані, спробуйте оцей:
«Колір чорної кішки
У чорній кімнаті
Чорної ночі
У чорному місті».
Він так пасуватиме
До ваших загострених вилиць,
порцеляни запалих щічок
і хворобливого блиску очей».
Холодні пальці.
Холодне серце.
Холодна вулиця.
Мерзлі чорні літери.
Видихаю на мороз
Твого погляду.
Хрусь!
Ти чавиш їх підошвами
Своїх ідеально чорних
Черевиків.
Чорт!
Чо-
му?

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

І що ти скажеш: нема довіри?
До слів, до вчинків, фа-мі-ре до…
Хиткі стосунки: все майна-віра.
І серця випатране гніздо.

А завтра майне:
Майна!
- Чи ж любиш мене?
- Звичайно!
- Як любиш, тоді
де ж ти?
- Кохана, зажди!

Ждеш ти.

І десь ти один
Віра!
А знаєш, іди,
Звіре.

Нехай доглядає інша
Твій сад пісень.
Кохання?
Було та вийшло
геть
Усе…

Майна! Віра!
Вгору! Униз!
Мала в собі
звіра.
Загриз.

***

Знаю, колись ти згадаєш мене,
вітре осіннього поля.
Дівчинку, дівчину, жінку, що не…
не існувала
ніколи.

Потай огорне у щось головне
ніч твою сиву північну
дівчинка, дівчина, жінка,що не…
не існуватиме
вічно.

Не подарує тобі немовля,
щастям і пальця не вколе,
і не закриє очей -
лиш не я! -
й світу собою
ніколи.

Не піднесе тобі
й краплі води -
стане самою
водою.
Жінка, котрої не буде
завжди.
Та,
що назАвжди
з тобою…

***

ангели морфію й анестезії

шкварять рок на старенькому «Фендері»
і курять кальян твого дихання
через трубки судин сизий біль
я боюся колись ти зумієш
переплюнути класи і гендери
я боюся вогню що підпалює
їхню кожну затяжку в тобі

я не вмію молитися ангелам
вони мають до мене претензії
я цілую щодня тебе пристрасно
я псую їхні струни і ритм
кровотечі шумлять крововтечами
їх спиняю стаю нетверезою
я ґвалтую твій страх роздягаючись
їх біснує такий екзорцизм

струни рвуть за дверима палати
тих акордів чекаю як страти
я умію любити а не
віддавати

я псую їхні струни
як зброю ворожу
повертайся живим
ти це зможеш
я зможу

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

І тоді ти говориш: про рибок, про сни, про засохлі вазони,
про останній айфон, відбивні і сусідського зятя.
Намагаючись втримати межі комфортної зони.
І не бачити тріщин у спокою білих загатах.

Бо інакше знесе, розкладе до зерна, до найменшої коми.
Вибір совісті, власна нікчемність і марність пожертви.
Час змиває мости і людей, кожен мусить померти.
Але кожен волів би лишитися десь на сухому.

Ти говориш про газ,
Ти шукаєш оргазм,
Ти знайдеш репетитора сину.
Бо у тебе є сенс,
І тим сенсом є син.
І той син, як і сенс, є єдиним.
Але кожної хвилі у кожній з хвилин
Хвилювання:
Хвилю – в ванній,
Хвилю – Анні,
Хвилю – о ні!
Безпорадна в тих хвилях людина.

Бо у тебе є сенс,
бо у тебе є зміст.
Вітер хвилю несе,
І хитається міст…

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Ти, кого любить душа моя,
кого називатимуть на ім’я
принци і з кільцевої дівки,
бо що їм твої батьки й роки.
Що їм привиди твої і сім’я,
і — майже ніколи не навпаки-
що їм з того, що в тебе є я?

Ти на серце клади мене, як печать,
Тобі ж усе вибачать і змовчать,
бо любов міцна,
як і смерть,
кому повна, до дна,
кому чверть.
В найпорочнішому з усіх зачать
розверзається твердь.

Я ж печаткою на твоїй руці
розділяю світ на мету і ціль,
дістаю слова із вина й води.
За чужими дітьми стогне Рахіль,
Бог сказав: «Не плоди!»
І заплакали мудреці
й іроди.

Ти — це пісня моїх пісень.
Там, де перший скінчиться день,
згусне чорна пора доби.
Зі знеславлення і ганьби
підніми мене,
просвітли мене,
одягни мене, як перстЕнь.

І люби…

27.08.14

Зрозумій, справа ж зовсім, ну зовсім не в тому,
Що любиш дощі, а я ніч і черешні.
Що мені у світи, а тобі лиш додому.
Що твоє «скільки можна?» для мене «нарешті!»
Що на лівому спати мені не комфортно,
А тобі взагалі некомфортно із кимось.
Я терпіти не можу Камю й натюрморти.
Ти ненавидиш Кафку, арахіс і рими.

Справа зовсім не в тому, чия хата скраю,
І що сильні слабкі, а величні малі.
А у тім, що коли тебе поруч немає,
То мені все одно, хто де є взагалі.

26.08.14

Буде страшно тобі.
Буде сиво мені.
І кордони не зáвжди лише рубежі.
Я благала: «Не їдь!!!»
Ти: «Не можу інакше,
молися й дітей бережи.»
Я ж з усіх молитов
Знаю крик матерів і дружин,
Що за вами у вирій летить :
«Боже, допоможи!
Тільки б жив!
Тільки б жив!
Тільки б, Господи, жив!»

Як закляття і віра в життя найсвятіший вогонь:
Тільки б жив.
Тільки б він…
Тільки щоб не його…

24.08.14

Жінко розлюблена,
Жінко розгублена,
Згубна, погублена,
Скусані губи.
Душе розпатлана,
Осені патина
Зморшками пише:
Він більше не любить!
Душе оголена,
Як тобі? Солоно?
Квилиш спроквола на
Зболену тишу.
Ніч не наглумиться,
Б’є і голубиться,
Злизує сіль з лиця
і
пише
і пише
і пише
і пише…

Він більше не любить!

23.08.14

Всі твоі ночі — кашель сухих дерев.
Всі твоі гени — проклятих королев.
Вся твоя пристрасть — вдаваний токсикоз.
Всі твоі вірші — від непрожитих проз.
Вся твоя віра — мовчи й люби.
Все твоє щастя — якби.

10.08.14

«Раз-два-три,

раз-два-три,
ти — живи,
ти -помри.»
Отака недитяча лічилка.
Моє місто — літак,
вибухівка — тік-так.
Моє небо — це там, де замілко.
Ляж у коло, мала.
Ти інакше могла?
Висота — 10 тисяч на хмарах.
Ти за мене молись,
і наснись хоч колись,
ми у сні тому будемо в парі.
Раз-два-три
з висоти
я веду,
вийдеш ти…

18.07.14

«Не його війна»

Каже: «Люба, це не моя війна.
Це чужі розборки, їм гріш ціна.
Тобі треба мертвого пацана?
На хріна, маленька, ну на хріна?

Ні, мене не кличе воєнкомат.
В мене там кум, брат, сват і блат.
В мене тут пивко і чемпіонат.
Ти приходь, я тобі прикупив вина.

Кицю, ну до чого тут патріот?
Я такі слова не беру у рот.
Що, їх мало тих, що у рот беруть?
Ну, подумай якось, ти не забудь.

Я той героїзм бачив у труні,
а себе в труні я не бачу, ні.
Так що ти давай, не втирай мені.
І не псуй футбол, кайф і вихідні!»..

Йде війна. Своя вона чи чужа?
Там снаряди б’ють, тут шибки дрижать.
Та як там розІб’ють останнє скло -
у твої шибки зазирне…

17.07.14

Світ буде новим:
радісним, щирим, картатим,
скошеної трави з запахом чистим,
передсолом’яним.
Світ буде живим,
міни, кулі, гранати
здати переосмислено,
свідомо,
усвідомлено.

Світ буде простим:
я,він, ми,
нестримані,
наддорослі, ще діти
під дощем.
Світе мій,відпусти,
автомати,
пости…
Не лови мене,
дай порадіти,
дай нажити ще…

Друзів, вражень,
малят.
Добре би двійко:
сина і доньку.
Павлика і Марійку.
Миле, своє.
Кажуть,
снаряд
двічі не б’є
в одну воронку
чи лійку.

Світ буде…
Буде.
Буде!.
І як би добре
встигнути і побачити
той день,
той обрій,
де людям
радіється,
любиться
і не плачеться…

04.07.14

І слово вклякло в горлі
від пізнання:
він більше не відгорне
завісу дня.
Віднині не опора
його плече.
Сьогодні, завтра, вчора
пече! Пече!
Падіння розпочато.
Без дна.
Провини дві,
а
втрата
одна.

03.07.14

Двісті чоловіків
підійшли до ріки
і сказали: «Розверзнися, річко!
Нам зосталось іти
десять днів до мети,
заважає твоя лиш водичка.
Ми лишили жінок,
ми не пили вино,
ми забули батьків і нащадків,
майже здибали рай,
але, чорт забирай,
є ріка — ані броду, ні кладки.
Бо вела нас мета,
грабували міста,
кров пили, не ховали убитих.
Жде нас честь і хвала,
але ти пролягла
на шляху. Що з тобою робити?»

А ріка…Що ріка? Як душа замілка,
не умитися в ній, ні попити.
І старий-молодий
не здолали води…
А вона й не ховала убитих…

19.06.14

Дай мені спити вОди
Всіх твоїх колоплідь
армія несвободи
В горлі мені стоїть
Скло вибиває хвиля
І не хвилює де
Коле і кволо квилить
Приспане молоде
Дай мені прірву гніву
Всю її донесу
Щит і вогонь ― у ліву
Правій – вершити суд
Дай мені побратимів
у неостанню путь
і наглядай за тими
Що мене вперто ждуть…

17.06.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Він говорить їй: «Маленька, я вже не молодий,
я не витягну тобі карту любові із рукава.
Глянь, за мною он піниться скільки років води,
не зачерпуй її, вона не така вже й жива.»

Вона мовчки кладе йому голову на плече.
Кутається у голос його твідовий, як піджак.
Слухає: більше все-таки гріє, аніж пече.
Чи пече, але стерпно. Говори, говори іще,
прикидайся старим, а я тут трохи поніжуся так.

Та вона і не чує добре аргументованих фраз,
заплела йому пальці собою і дослухається вглиб.
Мудрий мій, мій досвідчений, простір, смуток і час -
тільки «пшик» від розпеченого тавра. А для нас,
однаково помічених, я вже вигадала «могли б».

Ти ще може не знаєш, але поки я тут мовчу
у тіні свого щастя і твоїх риторичних вправ,
хтось незримий легенько плескає тебе по плечу,
в лоб цілує мене, і так, щоб ти не відчув,
підкладає карту любові тобі в лівий рукав…

04.06.14

Спати через день,
Жити через два.
Знати – час іде,
Виросте трава.
Наведуть АК,
Доля відведе.
Виведуть війська,
Заведуть дітей.
Двісті вантажів,
200 – не вантаж.
Хтось тут недожив.
Чий він? Чи не ваш?
Та не наш! Не наш!
То не ми! Не ми!
Визнайте вантаж,
Хоч у цім людьми
Будьте…поросте
І на вас трава.
Жити через день.
Вити – через два.

03.06.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Вона приходить до нього давно, як до себе додому.

Він знає, де у її квартирі чай і аптечка.

Про них давно не пліткують колеги  і навіть знайомі,

Але їй здається, що казати «ми» не надто доречно.

 

Він годує її рибок і поливає ним же куплений фікус,

А вона просить передзвонити їй наступного тижня.

Носить її фото у гаманці, а неправильний прикус

(не знімай мене в профіль!) його розчулює дивовижно.

 

І якось так повелося і далі собі ведеться

Нескінченно-невизначеними роками:

Він лежить у її ліжку, вона лежить БІЛЯ його серця,

А НА його серці лежить непідйомний камінь.

 

Він не хоче знати про її минуле й коханців,

Йому начхати на її пеемеси і целюліти.

У нього живеїїзубна щітка, піжама і капці,

але вона все ще не певна, що хоче з ним жити…

02.06.14

 

У цьому світі, де спирт заливають самотністю,
де релігія не має жодного стосунку до бога.
У цьому світі є тільки дві незворотності:
смерть і твій погляд…

02.06.14

 

Небо текло, телефон волав,
літо брело на милицях.
Я не змогла! Я не змогла!
Може, я розучилася.

Хай тебе любить сиза імла,
море, пташки і квіти.
Хай люблять так, як не змогла
Я тебе полюбити.

Десь у глибоких моїх тилах
зламані серця важелі.
Я не змогла! Я не змогла!
Я так і не наважилась…

01.06.14

 

А у нас тутки рясно пуху
на подушки, а ще на мрійнощі.
Ти зберися, будь ласка з духом,
якщо хочеш ще, якщо віриш ще.

Вибір вибрано,
біле випрано,
віру звірено,
страх мій,звіре,ну,
зупини війну,
хоч би цю одну…

А у нас тутки так пташино,
розщебечено, розтривожено.
Ой горіла-палала шина,
все ми вміємо, все ми зможемо.

Право голосу
та без галасу,
коло-колесо
розірвалося.
Коло замкнене
і приречене,
Загорни мене в свої речення…

Мрію змріяно,
міру змірено,
все ми зможемо,
ми в це віримо:)

25.05.14

Я невибаглива.
Я невимоглива.
Крапельку — спраглому,
Богові — богове.

Стогін причетності.
Ниточку — голому.
Я на плече тобі
кластиму голову.

В серці колотиму.
Грішному — милості.
Крихту — голодному.
Неба до вирости.

Сплетені, сплутані.
Світлом наповнені.
Помсти, спокути? Ні!
Повені! Повені!

23.05.14

Як з тобою побути слабкою, кольчуго і лати?
Я б відкрила йому уночі непідступну фортецю,
я давно вже готова її і без опору здати,
та дивлюся і бачу, що битися все ж доведеться.

Я ж не вмію ні пестити, ні цілувати,
мої груди стискає метал обладунків.
Чи струнка я, не знаю. Я вивчила «Струнко!»,
тятиву і відтяти, тягнути й затято…

Триста суконь я маю, поїдених міллю.
А підборами вмію хіба убивати.
Проросли мені в шкіру ці прокляті лати.
Все боюся, що справлю у них і весілля.

Якщо буде весілля… Без бою. Можливо.
Чи не здасться, а навіть якщо і не здасться?
Чи така от, нелагідна, здатна на щастя?
Чи така жінка-воїн когось ощасливить?…

15.05.14

Вимикаю новини,
словес ахінею.
Ах! І нею…
Ах! Моєю…
Моєю країною йде сарана.
Збоку! Знизу! Згори!
Раз-два-три,
ча-ча-ча,
на-на-на.
Відгризає окрайчики,
а брати мої, зайчики, -
все капусту давай їм. Капусту!
І хрумтять, так хрумтять,
все кістками…
Від клятого хрусту
зводить щелепи…
Браття по крові?
Пишноморді і пустолові,
чи не маєте власних полів?
Чи уже колорад їх поїв?
Чи таки мутували, холери?
Подавай їм нащадків Бандери.
Крові!
Крові!
Ми браття по крові?!!
Я, пробачте, давно сирота.
Ви ж ніяк не поділите спадку.
Філька грамоту справив нащадкам.
І гризуть і хрумтять: Смакота!

За таку вашу братню опіку
нині й прісно, від віку й довіку
щиро, пристрасно, щедро й відверто
я бажаю вам лютої смерті!

15.05.14

Бо так є,
бо твоє,
бо так мусило бути.
Бо так я,
бо твоя,
бо то я,
і спокута.
Бо то гріх,
бо то ти,
бо то, Господи, свято,
із твоїх,
губ твоїх
поцілунки збирати.
Бо так ми,
бо так нас,
бо так нам
Богом дано,
повсякчас
між людьми
чути серце
кохане…

11.04.14

Між іншим, милий, ти на межі,
міжніжний, ніжний, між під і над.
Давай чек-ін-ити точку G
в новій системі координат:)))

10.05.14

Бе:

Із Бендер на бетеері
Бендер, банда, дві бандери
у бандані, при бандурі,
біндер, блендер, банка дурі.
Балалайки, барабани,
баби, бійка, бандюгани.
Бал безумців з Балаклави.
Бий без права, бій без правил….

07.05.14

 

/ Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 /
 

Десь колись так давно,
може навіть сьогодні,
ніч зламала ключа
і не втрапила в дім.
Золотиться вино,
хміль у сутінках бродить,
п’яні вишні кричать:
«Гірко» двом молодим!»

Молодий молоду
пив,як воду зі жменьки,
та дихнув, мов на гріх, -
і здмухнув у світи.
Заридав: «Не знайду.
Молода молоденька,
але ж їх, молодих,
тисячі. Як знайти?»

Не лишився один -
набирав повні жменьки,
ніч знаходить ключі,
та не входить у дім.
Тільки й тої біди,
молода-молоденька,
що дівчат тисячі…

Гірко двом молодим.

 

28.04.14

 

слід. сльота.
з льоду зліта…
є
бач?
твій лі…так!
ні,не так!
все не так!
в плач.

ти в не-бо,
і так бо-
ля-че! чуй!
ти в не-бо,
а я бо-
юся: злечу
й…

упаду,
бо я ду-
ре-па,
бо мені,
так чи ні,
тре-ба
в небо
до тебе!

а там світ…
і не слід…
і сльота…
і літак…
і так…

Господи! Чому просто не можна сказати «ЛИШАЙСЯ!!!!»????

23.04.14