Заговори кольори (рефлексія)

 

Червоний

Кажеш: «Пристрасть – це не боятися, а стрибати
Там, де сім загорож,
Туди, де не знаєш дна.
Не питати – летиш чи пірнаєш,
Удвох чи одна.
Вперше, вдруге, в сто пʾяте.»

Жовтий

Кажеш: «Місяць сьогодні випав із рукава,
Цілував незнайомок,
Гуляв нетверезим містом,
сам був пʾяним, либонь,
а таким напідпитку тісно,
все одно ж на світанку болітиме голова.»

Оранжевий

Кажеш: «Ось тобі мандариновий мандарин,
Новий рік у долоньці,
І тато кружляє маму
Під нечутну мелодію…
Пахне так само,
Тільки тата немає, а мама шепоче доньці:
«Він такий був один».

Зелений

Кажеш: «Прийде весна, принесе тюльпани.
Вишня вибухне щастям,
А яблуньку – під вінець
Клен, такий молодий.
Я боюся тобі обіцяти, що це не кінець,
Що любов ні зужити, ні вкрасти,
Цвіт зівʾяне,
Будуть плоди.»

Блакитний

Кажеш: «Небо і річка кохаються серед літа.
Один одного поглинають,
Принаджують, надивляються глибини.
Все довкола їм заздрить, бо тільки вони
Так уміють любити
На відстані.
А я знаю,
Де вони зустрічаються –
Під проливним дощем,
Де вода до води щільно горнеться, просить: «Ще».
Небо щемко сіріє, бо час іти.
Річка хвилею плаче, змиває мости,
топить човни.
Так, вони
Вміють любити,
Точнісінько я і ти.»

Синій

Кажеш: «Я пам’ятаю цей сон.
Синій потяг, синій перон.
Синя гілка,
Синій-синій жетон.
Синій натовп пливе в унісон.
Синьо дзвонить мобілка.
І всередині – синя синь.
Люди кажуть: не можеш нести, то покинь.
А не можеш покинути, так тримай
Скільки сили.
Синьо-синьо туркоче трамвай.
Сині очі тобі раптом кажуть: Давай
ми народимо сина?»

Фіолетовий

Каже: «Хіба нам не байдуже?
Все на світі відносно.
Крихкі і убогі,
Відчайдушно хапаємо бороду бога,
а маємо тільки мить
І надію.»
Але в небі ламається райдуга
і дзвенить.
Говори-говори,
розкладу тебе на кольори,
нехай гріють…

01.02.18

Коментарі закриті.