Вірю-не вірю

 

Вірю-не вірю, а де перевірена мірка,
Що обміряє важкість мого гріха?
Двоє зі мною: той, що запалює зірку.
І ангелятко, що смикає за рукав.

Сяде на груди ніч, за століття довша,
Чи
світло холодне болісно обпече,
Старший говорить: «Кожному – своя ноша»,
Менший шепоче: «Маєш моє плече».

Як це сміливо: вірити в слово «завтра».
Дякую кожній секунді за видих і вдих.
Дякую двом: де один не дрімає на варті,
А задля другого і прокидатися варто,
І засинати м’якіше на дошках твердих.

Вірю-не вірю, а все ж, виявляється, вірю:
В щастя секунду, в любові безмежної храм.
В того, хто щедро відміряв мені понад міру.
І в ангелятко, яке мені старший довірив.
Щоб рятувало
Щоденно
мене своїм:
«Мааам!»

Коментарі закриті.