Все, що мені лишилося…

 

Ти.
Все, що тобі лишилося, ̶ гострий язик і коротка пам’ять.
Місто беруть в облогу каштани і світлофори.
Осінь – це час колишніх і важкохворих.
Хтось підбирає листя,
Хтось його
палить.
Скоро, так скоро.

Ми.
Вересень – час гадати на павутинні,
Час зариватися носом десь під ключицю
І тамувати подих, бо все скінчиться.
Що вбережеш, що намостиш в колиску дитині
Зими?

Все, чого ти навчилася, ̶ не вибачати,
Різати коси і ниточки гострих речень,
Час говорити правду беззаперечно.
Знати б, з якого звуку почати
Цей відлік втечі.

Я.
А до зими – два подихи, три удари.
Рими, і ритми, і аритмія.
Знову німію, amore mio,
Знову не вмію
Тримати хмари.
Знову не ми –
Я –
Все, що мені лишилося…

 

28.09.18

Коментарі закриті.