“Горіхи і груші”

 

Каже: Я не пишу вже чотири роки.
Бо літери мої червоні й солоні.
Бо рядки мої – окопи і терикони.
Бо речення мої всі молоді й обірвані,
як життя – зеленими зірвані груші:
їх закопують і забувають причини.
Може, то просто буря.

Всі мої звуки – переселенці,
Вони приходять зі сходу озлобленими
І поселяються у найманих квартирах.
Вони зводять із розуму психологів,
Які рвуть свої університетські дипломи
і знову починають палити.
«Ми переїхали після того, як одного ранку
Побачили своїх сусідів.
Вони висіли, як новорічні іграшки,
На горіхові перед їх будинком.
Я не можу їсти горіхи, розумієш?»

Каже: Я не сплю вже чотири роки.
Я чекаю тих, хто не прийде,
Тих, хто не ходить,
І тих, хто не пішов.
І все одно не пишу.
Бо слова мої – тільки дурні салюти
тихої ночі у мирному місті
Країни неоголошеної війни.
Голосної, оглашенної, але неоголошеної.

А коли засинаю, то бачу зелене червоним:
Горіхи і груші,
Молоді, зеленими зірвані груші,
Всі червоні й солоні,
Усі по 200…

08.08.17

Коментарі закриті.