Автор: / Категорія: Білі вірші / Відгуків: Коментарі Вимкнено до / Опубліковано 10 місяців тому

 

Відколи вперше біла ниточка на плечі
Виявилася моєю волосинкою,
(Моєю нерусою волосинкою),
Я запитую в дзеркала:
Коли жінка старіє, де кордон її старості?

Де починаюся
я нова, ще не прийнята, вже неприйнятна?
Я велика пустеля, порізана зморшками.
Я пігментними плямами всипаний місяць.
Моя шкіра – поверхня морська,
Під якою – єдина підводна ріка,
що тече у мені,
в океан Неслухняного Серця впадаючи.

Я Аліса в Країні Чудес, мої руки і ноги зрадливі, втікають від мене,
А якийсь піаніст, схоже, пальці невтомні мені запозичив,
І вони тільки грають і грають невидиму музику,
І міліє тремкий океан Неслухняного Серця.

Коли жінка старіє?
Чи тоді, коли в ній накопичиться втома,
Стільки втоми, що тіло розшириться
І примусить її розшивати спідниці, аби помістилися
Гіркота і тривога, її неодмінні супутниці?

Коромисло плечей її врешті згинається
Від ваги непідйомного неба.
Бо повітря водою стає.
Донесеш чи зламаєшся?

У трамваї до моря
Зустрічаю тендітну,
Сивокосу і вишукану.
Із очей її – бісики.
На вустах її – сонечко.
І мені відкривається:
Океан Неслухняного Серця
Не старіє, допоки лишаються промені,
Світлосонячні промені
У єдиній підземній ріці,
що не знає кордонів.

Посміхаюся
Людям
і дзеркалу

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: Коментарі Вимкнено до / Опубліковано 10 місяців тому

 

“Птах”

Хвилями входять спазми,
Згинають і ниють.
Води відходять і тягне низ живота.
Ти так чекала сина, Маріє.
А буде птах.

Ти сповідалася-виповідала мрії.
Снився. Явився. Прорік. Прирік.
Ти сподівалася щастя, Маріє.
А буде крик.

Простоволоса. З надією. При надії.
Станеш найзнанішою із породіль.
Ти не зрадієш славі, Маріє.
Бо буде біль.

Жінка приходить до Бога.
Не просить – виє.
Відповідь чесна і тим страшна:
“Ти – ідеальна мати, Маріє.
Чужим синам.”

Ластівки – нотами на дротах.
І в тебе – птах.
Б’ється ще поки, як в клітці, в тобі
Твій біль.
Ваш бій.

…Горло стискають спазми,
А натовп виє.
Жінка іде зі страти з останніх сил.
Більше не вірить в бога Марія.
Знову чекає сина і знову мріє,
Що буде син…

***

Квіти роздай, залиши пустотілі будинки,

Цвітом каштановим вичисти ночі нагар.

Жити сьогодні сьогоднішнім – рідкісний дар.

Особливо для жінки.

Тиша твоя і в тобі – не однакові тиші.

Слухати мовчки: всередині йде боротьба.

Все, що тебе не убило, зробило сильнішою.

Хіба?

Сонце доходить до краю, зітхає і падає.

Серце доходить до крапки, стискається й тисне.

Ти обираєш щодня між брехнею і правдою

Тишу. Ну, звісно.

Вірити, ніби ніколи не чула про досвід.

Мріяти, ніби ніколи не досить.

І довіряти – немов не брехав і не збреше.

Жити сьогодні сьогоднішнім.

Заповідь перша

***