Автор: / Категорія: Білі вірші / Відгуків: Коментарі Вимкнено до / Опубліковано 2 роки тому

 

“Якби…”

Якби я мала стрункі ноги,
Я б ходила вулицями, ніби паризьким подіумом.
Я б носила короткі, як дівоча пам’ять, спіднички,
І човники на підборах виносили б мене у потоки захвату і залицяльників.
Я була б красивою.

Якби я мала карі очі,
Я б пришпилювала ними перехожих до матованого паперу неба,

Як колекціонери метеликів.
Я б навчилася дивитися на світ глибоко, мов крізь стіни,
а поети присвячували б мені банальні рими і соромітницькі сни.
Я була б красивою.

Якби я мала пишні груди,
Я би входила у потік дня аеродинамічною,
Ніби перші краплі дощу, які приносять грозу і неспокій.
Я б носила з собою море, що колихається і хвилює, колихає і схвалює.
Я була б красивою.

Якби мені було двадцять.
Я б дивилася на цей світ презирливо і самовпевнено,
Переходила вулицю життя на червоне світло, не помічаючи шлагбаумів досвіду і відкритих люків недовіри.
Я б не знала, як це – прощати, не прощаючи.
Я б навчилася з розумним виглядом говорити дурниці і ходити на ексклюзивні кінопокази зі старшими чоловіками,
Відбираючи тим самим квиток на останній сеанс щастя у їхніх ровесниць.
І мені було б байдуже,
Що я красива.

Мені 33
У мене сірі очі
75 В
В міру аеродинамічні ноги
І я красива
Бо все відносно

20/05/16

«Коли зацвітає/достигає айва»

Третій рік поспіль, коли зацвітає айва,
Анна-Марія довідується про зраду…

Вона мовчки дивиться на тендітні рожеві (як спіднє його коханки) квіти
І відчуває їх різкий нудотний запах (запах спітнілих сплетених тіл).

Відтоді Анну-Марію нудить, вона рахує:

У травні ― джмеликів на квітах (чи не всихають йому руки торкатися чужих пелюсток?)
У червні ― опалу зав’язь, яка вже ніколи не стане яблучками (і відчуває кожну, як усі свої викидні).

У липні ― найдрібнішу айвиночку, якій вдалося зачепитися за мамину руку-гілку ( а черви ж, черви, хіба виведеш).

У серпні Анна-Марія гладить їхні шершаві щічки (так, бувало, торкаєшся його обличчя, як світу після причастя).
У вересні підпирає патичками обважнілі вагітні гілки (нехай я розчахнута, витримай хоч ти свій тягар).

Третій рік поспіль у жовтні, коли достигає айва,
Анна-Марія варить варення.
І приймає зрадника…

Чорноязикі говорять, що вона додає до того варення магії,
Бо виходить таке запашне, що все село збігається куштувати
І нахвалювати господиню і… гарну пару.

О, не кожен зуміє правильно
Із терпкого зробити солодке
І примусити танути
Те, що твердіє вперто, неначе граніт.

А солодке варення гірчить Анні-Марії всю зиму…

Гірко! Гірко!
Солодка пара!

На четвертий рік, минулого травня, коли зацвіла айва,
Анна-Марія вийшла з дому з сокирою…

Кажуть, тієї осені вона частувала усіх особливо смачним варенням…

26/05/16

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: Коментарі Вимкнено до / Опубліковано 2 роки тому

 

Там, де вбиті везуть небитих,
Не завжди вистачає пам’яті.
Ми так довго вчимось любити,
А навчились лише ненависті.

І приходить четвер нечистим.
Віра вірі у груди муляє.
І зривають з грудей намисто,
А воно вибухає – кулями.

А воно розбухає пам’яттю,
І уже за кілька декад
До грудей з молоком ненависті
Прикладуть немовлят.

24/04/16