Автор: / Категорія: Білі вірші / Відгуків: Коментарі Вимкнено до / Опубліковано 3 роки тому

 

Коли ти отак стоїш переді мною і посміхаєшся,
я чую, як у бруньках позіхають ще не народжені квіти,
як душа моя випускає ледь помітні крильця листочків,
а серце переганяє духмяний березовий сік.

Якщо ти зараз візьмеш мої руки в свої долоні,
я можу осліпнути від перших правдиво теплих променів,
впізнати голос мати-й-мачухи біля старого болота
чи почути, як над світом летять кольорові метелики.

І коли ти вплетеш мене у легку павутинку своїх поцілунків,
світ запахне землею, що нарешті прокидається,
готова вилущувати зелень із мільйонів насінинок
назустріч сонцю. Обійми мене. Я стану твоєю весною.

 17.03.15

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: Коментарі Вимкнено до / Опубліковано 3 роки тому

 

Цей світ безіменний, навіки нічий,
Квиток в один бік до тиші.
Ти в ньому
свідомо
мене приручив.
Навіщо?

19.06.15

***

Отак виходь і йди, біжи собі за край.
За краєм є краї, де кожна хата скраю.
А в мене голуб’я, я плачу: «Не вмирай.
Не полишай мене, будь тим, хто не лишає».

Бо ж має бути хтось у пір’ячку чи без,
Хто підставля плече, нехай мале, а чуйне.
Лежачого не б’ють, під нього не тече
Вода утішних сліз. Не добивають, чуєш?

Отак виходь і йди. Намостить голуб’я
Гніздечко на даху хатини, що не скраю.
Бо ж має бути хтось у пір’ячку, як я.
Я вперто жду його. Того, хто не вбиває.

А голу-голу-би
У небо голу-бе.
Голуб мене, люби.
Мій го-лу-бе…

16.06.15.

***

Наші діти ідуть у хрестові походи,
Наші предки чекають із моря погоди,
Моє море було нескінченним і гордим,
Моє море тепер за кордонами тіл.

Моє море тепер вимагає пожертви,
Моє море тепер вимагає пожерти,
Море-море тепер вже не Чорне,а мертве,
Викидає кістки на чужий суходіл.

Концентрація солі надміру критична.
А над гладдю не чайки – зозуля:»Ку-ку!»
Море-море ночами приходить і кличе:
Біле, Жовте, Червоне і Адріатичне.
Абонент «Чорне море» не має зв’язку.

А в мені воно квилить, пульсує і дише,
А мене роз’їдає до серця воно.
Абонент «Чорне море»,
До біса цю тишу!
Я не вірю, я знаю: раніше-пізніше ―
Я почую твій не-
міжнародний дзвінок.

01.06.15

***

А буває така вічність
єдина мить.
І буває така помилка,
що не вчить.
А бувають часи безплідних
Зусиль.
А буває таке очищення ―
Через біль.
І для тебе колись буде
сенс і суть.
А бувають такі люди,
Що рятують
І йдуть…

01.06.15

***

Там, де в інших крапка, у мене кома.
Намистини мрій на гарячій нитці.
Білий бог приходив до мого дому,
я згубила ключ, щоб не відчинити.

Ми удвох сиділи попід дверима
До спини спиною по різні боки.
І мені боліло, що він, незримий,
У мені мав річку свою глибоку.

Річку з сотень тисяч стрімких струмочків,
Що повільно точать моє каміння.
Білий бог зізнався тієї ночі,
Що, мабуть, любити не дуже вміє.

І невиридані всі, і непрошені
Виливалися з мене фонтанами.
Він зітхнув: «Маленька моя, хороша,
Все ти зможеш, ніжна моя,жадана моя.

Все ти зможеш, сильна моя, вперта моя.
Переможеш словом, вогнем і кригою.»
Білий бог не має права померти.
Я не маю права на цю релігію…

31.05.15

***

Не пиши.
Не бреши про любов,
Де усі персонажі
Вигадані,
Прикрашені.
І де губи не наші,
І де руки не наші, ні.

Тут життя,
Що не варте
виїденого яйця.
Тут би вижити.
А тобі так багато
Ввижається
І бажається.
Тихше ти!

Тут людей
Топлять хвилі
цунамі
Від відчаю до еміграції.
А в тобі
Досить квилить,
Що з нами
Між нами
Могло би статися…

Все, про що ти вже написала,
напишеш
Про не своє,
Дофантазуєш.
Але краще мовчи,
У цій тиші
Нехай накує
Зозуля

Ані року разом,
По сто років кожному,
А завжди окремо.
Це війна,
де усі переможені.
Це життя у версії
ДЕМО.

26.05.15

***

Гей, подорожній, як прийдеш у Спа…
Прийдеш же, а, подорожній?
Що як там буде жінка, у Спа?
Біля ганебного, біля стовпа.
І очі у неї порожні?

Що як та жінка – все, що хотів?
Що, як у неї десять котів
І одинадцята зрада?
Майже ніколи не навпаки.
Любить палити у спальні свічки,
І віддаватися ззаду?

Що вона робить біля стовпа?
Ой, подорожній, у тій їхній Спа
Що взагалі вона робить?
Просто не вчила правила гри.
Гей подорожній, ти забери
Звідти її, обіцяй-говори,
Як вам удвох буде добре.

І що любов – божевільна сліпа –
Зрештою все переможе.
Гей, подорожній, як прийдеш у Спа,
Прийдеш же, а, подорожній?
Скільки
чекати
можна?
А?

23.05.15

***

А щоб не плакати, вона рахує пташок.

Загортає курчаток у кожушок,
хоч би й уявних, не справжніх.
Мокрих, смішних ( кожному зернятко: “На!”)
таких же безпомічних, як вона,
Й нікому не скаже,
Як серед ночі зривається і біжить,
кожного вкутує, над кожним дрижить,
колискові співає.
Потім до ранку лежить навзнак,
все дослухається: як вони, як?
Чи не голодні, не змерзли чи не…
Чує себе, чує їх, не збагне,
Кого ж з них
насправді
немає…

24.04.15

***

Всі кохання її були щирими.
Всі кохані її були звірами
з очима чорним по сірому.

Всім була вірною.
Всім була вірою.
Всім вірила.

А тоді прибився над звірами звір.
Він здирав з неї шкіру: “Вір мені! Вір!”
Вигризав з неї віру. Сказано ж: звір.
Він зробив її сірою.

І вона вищирилася,
зіщулилася,
ощетинилася
і завила до зір
під неба чорною пащею…

Усі люди їй стали звірами.
“Вір мені! Вір!”

нізАщо!

23.04.15

***

І тобі доведеться навчитись без нього дихати,
щосекунди на смерть із фантомним болем боротися.
Люди плутають часто фатально безвихідь із виходом
і виходять… у вимитих вікон відкриті космоси.

Все мине, я минаю, я просто можу скінчитися,
хтось зарядне моє у кватирку раптово викине.
Відриваю від себе надії червоні китиці
І жбурляю у світ літаків холостими криками.

Значить, треба було такого зустрічі вибуху.
Значить, треба було такого душ пересичення.
Значить, треба було увійти так до відчаю глибоко,
щоб тепер захлинутися краденим щастям, позиченим.

Люди плутають дати, міста, імена.
Вчися дихати.
І не підходь до
вікна.

14.04.15

***

Жити так, щоб тільки сьогодні,
Щоб секунди лизали п’яти.
І щоб руки твої холодні
Не встигати запам’ятати.
Щоб ніколи не ночувати
У житті ані сні твоєму.
Доведи мене вдруге..вп’яте…
До…сконало, як теорему.
А по тому лиши зі свічкою
на вітрах у чужім саду.
А до відчаю…о, до відчаю
Я сама себе доведу…

05.04.15

***

Рондель №2.

Тільки справжній, живий ти в душі важиш тонни,
Не підірвуть тебе тисячі детонаторів.
Я не жебрала світом на бронзові статуї,
Я тобі не лила постаментів бетонних.

Я люблю тебе втомленим, хворим чи сонним,
Не молюся на тебе, тебе не вигадую.
Тільки справжній, живий ти в душі важиш тонни,
Не підірвуть тебе тисячі детонаторів.

Я кохаю тебе світло і не жертовно.
Я радію з тобою і я тебе радую.
Не ліплю з тебе бога, пророка, диктатора.
І тобі не потрібно святої Мадонни.
Тільки справжній, живий ти в душі важиш тонни.

01.04.15

***

“Інтимний рондель”

Моє життя з твоїм на брудершафт
Із келихів, позичених у Бога.
Мов при багатті сирота убога,
В обіймах відігріється душа.

Де дотиків і поцілунків шал,
Є тільки двоє, поза тим нічого.
Моє життя з твоїм на брудершафт
Із келихів, позичених у Бога.

А ніч дає світанку відкоша,
Скидає сумнів сукні на підлогу.
І ніжна терпкість струменить волого
У келих тіла. Пий, не поспішай.
Моє життя з твоїм на брудершафт.

29.03.15

Дівчинко-жінко на тисячу пазлів,
Що там зо-бра-же-но?
Хто тебе, хто тебе цього разу
Висипав у вікно?
Небу – шматочок, сонцю – шматинку
Тисячну. Як воно?
Хто малював тебе, дівчинко-жінко?
Що там зо-бра-же-но?
Словом чи ділом
Хто тебе краяв?
Що то була за гра?
Ти хоч сама ще…
Ти пам’ятаєш,
Що там зобра…?

Знову чекати.
Хай не відразу,
Хтось і колись складе
Дівчинку-жінку з тисячі пазлів.

Дев’ятсот
Дев’яносто
Де..?

28.03.15

Як сокиру, слова загрубі
Увігнав у моє стебло.
30 кілець маю на зрубі,
Більше, вибач, не наросло.

Мала крону, в міру красиву,
Фотосинтез начебто вдалий.
Дроворубів не шанувала.
Ти став винятком, це важливо.

Наді мною молиться синє,
піді мною –трава.
Листя-листячко-ластовиння,
Я
Жива!

Я жива,
Я жива…

Заростаю з часом корою.
Та слова,

ті слова
час уперто

не гоїть…

17.03.15