Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

А осінь ось-ось ―
Осиплеться.
Осяде останнім стомленим посміхом
Млосним
На вилицях.
Пасмо волосся
Русявого,
Прибране поспіхом
Від лиця,
Птахом сполоханим
Просині просить.
У осені власний тип лиця ―
Млосний.
І росяні очі
Розкосі.

А осінь…осінь
ось-ось
Розтане ця.
А досі
Досвітній хтось
Зостанеться.

І скреснуть райдуги.

14.10.14

Танцюй,
ніби ти ще не маєш хребта,
ніби завтра у села твої і міста
не прилізе обідрана нарвана вата,
ти ще послана сонцем,а зовсім не матом.
Вже гудуть літаки і ревуть кораблі,
але кара небесна приходить з землі.

Танцюй,
ніби ти не остання жива,
ніби замість одного життя маєш два,
ніби руки й коліна від сміху тремтять,
ніби замість одної смертей маєш п’ять,
і вони, усі п’ять, ще тобі не болять.

Танцюй,
ніби тіло твоє із піску і води,
ніби встигнеш сказати: люби або йди.
Він не встигне любити, нікого й ніде,
він піде, з тисячами таких же піде.
бо ніщо від лукавого – все від людей.

Танцюй,
бо інакше шукатимеш винних і сенс.
Винних сотні, а сенсу немає.
Just dance

10.10.14

Іловайськ

Розшифруй номери на усіх цих хрестах,
Бо немає імен і бубнявіє страх,
Бо немає людей, стерто правила гри,
Бо якщо обирав, то тепер забери
Цих, розораних в чорно-червоній траві.
Їх немає у списках,
А значить ― живі.
Їх немає. У списках
Вони-не вони.
Їх немає?
Немає.
Немає!
(З)
Війни.

08.10.14

А він ніколи не вірив у щирість її почуттів,
У всі її байки про ельфів і мудрих котів,
У всі її заповітні і золоті,
У те, що вірна йому, й поготів.

А він не любив її вірші й пісні,
Ненавидів її приголосні й голосні.
І коли вона плакала уві сні,
Він замість втішити, навіснів.
Бо знав напевне, що ті плачі
Були лиш зрадою, більш нічим.

Якби він міг, він би купив права,
Замурував би її в підвал,
Щоб не дісталась комусь, бува,
Така жагуча, така жива.

А він… А він…
А вона… Вона…
Пішла вона від нього.
А ви як думали?:)

08.10.14

 

 

 

Автор: / Категорія: Білі вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Всі слова про тебе чорно-білі.
7 тисяч відтінків сірого.
Перевагу віддано чорному .
Пані, спробуйте оцей:
«Колір чорної кішки
У чорній кімнаті
Чорної ночі
У чорному місті».
Він так пасуватиме
До ваших загострених вилиць,
порцеляни запалих щічок
і хворобливого блиску очей».
Холодні пальці.
Холодне серце.
Холодна вулиця.
Мерзлі чорні літери.
Видихаю на мороз
Твого погляду.
Хрусь!
Ти чавиш їх підошвами
Своїх ідеально чорних
Черевиків.
Чорт!
Чо-
му?

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

І що ти скажеш: нема довіри?
До слів, до вчинків, фа-мі-ре до…
Хиткі стосунки: все майна-віра.
І серця випатране гніздо.

А завтра майне:
Майна!
– Чи ж любиш мене?
– Звичайно!
– Як любиш, тоді
де ж ти?
– Кохана, зажди!

Ждеш ти.

І десь ти один
Віра!
А знаєш, іди,
Звіре.

Нехай доглядає інша
Твій сад пісень.
Кохання?
Було та вийшло
геть
Усе…

Майна! Віра!
Вгору! Униз!
Мала в собі
звіра.
Загриз.

***

Знаю, колись ти згадаєш мене,
вітре осіннього поля.
Дівчинку, дівчину, жінку, що не…
не існувала
ніколи.

Потай огорне у щось головне
ніч твою сиву північну
дівчинка, дівчина, жінка,що не…
не існуватиме
вічно.

Не подарує тобі немовля,
щастям і пальця не вколе,
і не закриє очей –
лиш не я! –
й світу собою
ніколи.

Не піднесе тобі
й краплі води –
стане самою
водою.
Жінка, котрої не буде
завжди.
Та,
що назАвжди
з тобою…

***

ангели морфію й анестезії

шкварять рок на старенькому «Фендері»
і курять кальян твого дихання
через трубки судин сизий біль
я боюся колись ти зумієш
переплюнути класи і гендери
я боюся вогню що підпалює
їхню кожну затяжку в тобі

я не вмію молитися ангелам
вони мають до мене претензії
я цілую щодня тебе пристрасно
я псую їхні струни і ритм
кровотечі шумлять крововтечами
їх спиняю стаю нетверезою
я ґвалтую твій страх роздягаючись
їх біснує такий екзорцизм

струни рвуть за дверима палати
тих акордів чекаю як страти
я умію любити а не
віддавати

я псую їхні струни
як зброю ворожу
повертайся живим
ти це зможеш
я зможу