Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Ти, кого любить душа моя,
кого називатимуть на ім’я
принци і з кільцевої дівки,
бо що їм твої батьки й роки.
Що їм привиди твої і сім’я,
і – майже ніколи не навпаки-
що їм з того, що в тебе є я?

Ти на серце клади мене, як печать,
Тобі ж усе вибачать і змовчать,
бо любов міцна,
як і смерть,
кому повна, до дна,
кому чверть.
В найпорочнішому з усіх зачать
розверзається твердь.

Я ж печаткою на твоїй руці
розділяю світ на мету і ціль,
дістаю слова із вина й води.
За чужими дітьми стогне Рахіль,
Бог сказав: “Не плоди!”
І заплакали мудреці
й іроди.

Ти – це пісня моїх пісень.
Там, де перший скінчиться день,
згусне чорна пора доби.
Зі знеславлення і ганьби
підніми мене,
просвітли мене,
одягни мене, як перстЕнь.

І люби…

27.08.14

Зрозумій, справа ж зовсім, ну зовсім не в тому,
Що любиш дощі, а я ніч і черешні.
Що мені у світи, а тобі лиш додому.
Що твоє «скільки можна?» для мене «нарешті!»
Що на лівому спати мені не комфортно,
А тобі взагалі некомфортно із кимось.
Я терпіти не можу Камю й натюрморти.
Ти ненавидиш Кафку, арахіс і рими.

Справа зовсім не в тому, чия хата скраю,
І що сильні слабкі, а величні малі.
А у тім, що коли тебе поруч немає,
То мені все одно, хто де є взагалі.

26.08.14

Буде страшно тобі.
Буде сиво мені.
І кордони не зáвжди лише рубежі.
Я благала: «Не їдь!!!»
Ти: «Не можу інакше,
молися й дітей бережи.»
Я ж з усіх молитов
Знаю крик матерів і дружин,
Що за вами у вирій летить :
«Боже, допоможи!
Тільки б жив!
Тільки б жив!
Тільки б, Господи, жив!»

Як закляття і віра в життя найсвятіший вогонь:
Тільки б жив.
Тільки б він…
Тільки щоб не його…

24.08.14

Жінко розлюблена,
Жінко розгублена,
Згубна, погублена,
Скусані губи.
Душе розпатлана,
Осені патина
Зморшками пише:
Він більше не любить!
Душе оголена,
Як тобі? Солоно?
Квилиш спроквола на
Зболену тишу.
Ніч не наглумиться,
Б’є і голубиться,
Злизує сіль з лиця
і
пише
і пише
і пише
і пише…

Він більше не любить!

23.08.14

Всі твоі ночі – кашель сухих дерев.
Всі твоі гени – проклятих королев.
Вся твоя пристрасть – вдаваний токсикоз.
Всі твоі вірші – від непрожитих проз.
Вся твоя віра – мовчи й люби.
Все твоє щастя – якби.

10.08.14

“Раз-два-три,

раз-два-три,
ти – живи,
ти -помри.”
Отака недитяча лічилка.
Моє місто – літак,
вибухівка – тік-так.
Моє небо – це там, де замілко.
Ляж у коло, мала.
Ти інакше могла?
Висота – 10 тисяч на хмарах.
Ти за мене молись,
і наснись хоч колись,
ми у сні тому будемо в парі.
Раз-два-три
з висоти
я веду,
вийдеш ти…

18.07.14

“Не його війна”

Каже: “Люба, це не моя війна.
Це чужі розборки, їм гріш ціна.
Тобі треба мертвого пацана?
На хріна, маленька, ну на хріна?

Ні, мене не кличе воєнкомат.
В мене там кум, брат, сват і блат.
В мене тут пивко і чемпіонат.
Ти приходь, я тобі прикупив вина.

Кицю, ну до чого тут патріот?
Я такі слова не беру у рот.
Що, їх мало тих, що у рот беруть?
Ну, подумай якось, ти не забудь.

Я той героїзм бачив у труні,
а себе в труні я не бачу, ні.
Так що ти давай, не втирай мені.
І не псуй футбол, кайф і вихідні!”..

Йде війна. Своя вона чи чужа?
Там снаряди б’ють, тут шибки дрижать.
Та як там розІб’ють останнє скло –
у твої шибки зазирне…

17.07.14

Світ буде новим:
радісним, щирим, картатим,
скошеної трави з запахом чистим,
передсолом’яним.
Світ буде живим,
міни, кулі, гранати
здати переосмислено,
свідомо,
усвідомлено.

Світ буде простим:
я,він, ми,
нестримані,
наддорослі, ще діти
під дощем.
Світе мій,відпусти,
автомати,
пости…
Не лови мене,
дай порадіти,
дай нажити ще…

Друзів, вражень,
малят.
Добре би двійко:
сина і доньку.
Павлика і Марійку.
Миле, своє.
Кажуть,
снаряд
двічі не б’є
в одну воронку
чи лійку.

Світ буде…
Буде.
Буде!.
І як би добре
встигнути і побачити
той день,
той обрій,
де людям
радіється,
любиться
і не плачеться…

04.07.14

І слово вклякло в горлі
від пізнання:
він більше не відгорне
завісу дня.
Віднині не опора
його плече.
Сьогодні, завтра, вчора
пече! Пече!
Падіння розпочато.
Без дна.
Провини дві,
а
втрата
одна.

03.07.14

Двісті чоловіків
підійшли до ріки
і сказали: “Розверзнися, річко!
Нам зосталось іти
десять днів до мети,
заважає твоя лиш водичка.
Ми лишили жінок,
ми не пили вино,
ми забули батьків і нащадків,
майже здибали рай,
але, чорт забирай,
є ріка – ані броду, ні кладки.
Бо вела нас мета,
грабували міста,
кров пили, не ховали убитих.
Жде нас честь і хвала,
але ти пролягла
на шляху. Що з тобою робити?”

А ріка…Що ріка? Як душа замілка,
не умитися в ній, ні попити.
І старий-молодий
не здолали води…
А вона й не ховала убитих…

19.06.14

Дай мені спити вОди
Всіх твоїх колоплідь
армія несвободи
В горлі мені стоїть
Скло вибиває хвиля
І не хвилює де
Коле і кволо квилить
Приспане молоде
Дай мені прірву гніву
Всю її донесу
Щит і вогонь ― у ліву
Правій – вершити суд
Дай мені побратимів
у неостанню путь
і наглядай за тими
Що мене вперто ждуть…

17.06.14