Автор: / Категорія: Білі вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

 

жінко, чиє волосся пахне степом….
коли я зариваюся обличчям у ту духмяну ковилу,
я забуваю всі чужі дороги і пасовиська.
я чую,як шумить цією хвилястою шерстю вітер,
чи то водоспадить кров моя,
спінена усвідомленням жаги,
такої недозволеної і такої прадавньої,
що скіфські баби сором’язливо ховають очі?
ти відкриваєш мені свою тисячолітню таємницю:
ти любиш непокірного воїна.
і я зариваюся обличчям у твою ковилу,
щоб вмерти від ревнощів,
але сказати тобі: розбий йому серце, степова….

11.04.2014

“Дайте людині мотузку”

Дайте людині мотузку
і нелегкий вибір:
скористатися нею один раз і найдоцільніше.

Часом найперше хочеться
знайти гілляку, грубу, надійну,
і нехай зашморг на шиї
перекреслить нарешті всі намагання
виборсатися на химерну поверхню цього світу
з власної нікчемності.

А втім, на тій же гілляці
було б некепсько приладнати гойдалку.
Нехай злітають вгору малі верески,
виправдовуючи сенс життя перед дзеркалом вічності.
Ось вони,крихти безтурботні, зворушливо беззахисні.
Причепи ту мотузку до машинки чи повітряного змія –
Ото твоє найдоступніше щастя – бути великим в очах малечі.

А ще можна натягнути її в затишному садочку
між двома яблунями.
І сушити простирадла після всіх ночей кохання,
подихів, видихів,затихав і дихав знову частіше…
Дивися, світе, ось вони, білі і поквітчані свідки неперервності минущості.

Можна витягти тією мотузкою відро води для матері,
з жахом помічаючи: старіє.
І крутити, крутити валок криниці, намотуючи на нього надію (нехай ще хоч пару років,Господи!)

Можна зробити зашморг для ближнього свого, виправдовуючи жорстокість нікчемними гаслами.
Скрутити міцніше руки полоненому,тішитися владою над його беззахисністю,
стягнути тугіше з криками,що мають заглушити голос совісті, чомусь завжди схожий на материнський.

Чи перев’язати з усією ніжністю та розпачем інші руки,на грудях схрещені (Господі,я ж просив усього пару років!!!), цілуючи пальці, що колись гладили, та що там, часом і тріпали неслухняного чуба…

Дайте людині мотузку, навіть якщо ви не певні, зробить вона з неї ласо комусь на загибель, чи кине її потопельнику…

Дайте людині вибір. Бо справа ж, зрештою, зовсім не в мотузці

07.04.2014

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Теракота (від італ. terra — земля, глина і cotta — обпалена)

А у нас із ним, знаєте, такі стосунки, коли той, хто лишається, відрізає окраєць .
Я згортаю думки равликами, ембріонами, кучериками і запиваю вином плоть від плоті його.
А він закриває мені небо і просить писати розбірливим почерком: «Я ж помираю!»
І всі кольори стають пурпурово-кривавими, окрім хіба останнього, теракотового.

Бо то я, я , тільки я є завжди тією, хто за ним зачиняє двері так, що кришаться атоми.
Бо то він, він, тільки він серцеритмами пише в аорту: «Я люблю тебе, прОклята».
Бо всі сорок ночей він шепоче сім тисяч «Почуй!», він пробачить і так цілуватиме,
Що співатимуть ночі, усі від весни фіолетові, лиш одна попід ліжком тектиме, наскрізь теракотова.

Він тримає долоні на лоні, а хрест випікає губами мені по хребту, між лопатками.
«Я не вірю у тебе! Тебе не існує!» – кричу поміж грози, гаряча від поту і подиву.
Він на ребрах моїх, як на нотному стані, розкидає всесвіт і з викликом гратиме:
«Бог для кожного різний. Бог у кожному різний. Люблю тебе, прОклята.
Твій теракотовий».

21.04.2014

Бабця шиє триколора,
бо прийдуть матрьошки скоро:
гуп-гуп-гуп-гуп…
Треба гарно зустрічати,
прапор вигнати на хаті:
луп-луп-луп-луп.

Білий – мир і чистота,
автомати “тра-та-та”:
жди-жди-жди-жди.
А стабільність – колір синій,
лізуть в справи України:
зав-жди-зав-жди.

І таку чужу і гарну
збочено і регулярно:
лов-лов-лов-лов.
А червоний колір – сила,
із якою потопили:
в кров-кров-кров-кров

“Ви не хочете дружити –
значить, вам погано жити:
ай-ай-ай-ай.
Вам би краще раком стати:
ідемО вам влаштувати
рай-рай-рай-рай.”

Шийте,бабцю, триколора,
вчіте (знадобиться скоро):
гІм-на-гІм-на.
Та готуйте більшу ложку,
бо несуть для вас матрьошки:
ка-ші-ка-ші-ші-ші-шшшш

14.04.2014

Не зрікайся мене, мій демоне.
Переобліком неба списану,
Твій неситий вогонь веде мене,
Коли ангел гидує: «Спи сама».
І яка вже різниця бісова,
Гріє німб чи пекельне полум’я,
Коли жінка, списами списана,
В ніч іде, молода й оголена….

02.04.2014

Вуяля! Я це я, напишу на асфальті рожевою крейдою:
«Я + Ти – то Помилка з великої літери Пііііііі…..»
Намішаю заварки у чашці такій на півлітра за Фрейдом,
Напечу хачапурі (пучком все, дієто, терпи).
Ну а навіть якщо й рознесе ніжні нижні мої 90
(не смішіть, хтось повірив у талію-міф «шістдесят»?).
Ну і хто тепер ляпне: «Кабасік»? Крутитиме носом?
(так неначе не він в гороскопі й житті порося).
Так я буду палити! Нап’юся з «дівчонками» в барі.
І під ранок зірву в караоке розкішний «аплоз».
Він ніяк не мирився, що я не з «кісєйних сударинь»,
І що вуха мої пропускають все наскрізь та повз.
Що сміюся до реготу,
Ридма ридаю,
Без причини
Нестримно
На всі голоси.
Він не знає,
Не чує
І не відчуває,
Що якщо понесло,
То неси і знеси.
Що за шерстю, ну скільки казати,що тільки за шерстю?!!!!!
Що який я «Кабасік»? Я створена з піни. Для ванн.
Я пишу на асфальті усе,що не змити й не стерти:
«Забери, погань, кактус!!! Собі залишаю диван»….

26.03.2014

Зрікався тричі, цілував чоло,
виводив голу й босу поміж люди,
кричав: “Дивіться, люди! Не було,
нічого не було! Уже й не буде!”
І макраме сплітали язики,
і тицяли масними: “Хвойда! Хвойда!”
О, ВІН у тій нарузі був палким!
А небо колисало: “ГОйда,гОйда”.

Зрікався тричі вголос: “Не було!”
На вушко: ” Потерпи, все буде…буде”.
Вчетверте прИйде – наготуй чоло,
а там уже дотопчуть.. добрі люди…

а небо: гОйда, гЕй да, гАйда…
а щастя знАйде…щастя… знай, де…

25.03.2014

Я прошу: стань грозою,
стань бурею.
Я під голос твій, як під дощ рясний,
аж до ниточки.
І пече-пече, і тече-тече,
і не витече,
і не випече темпе-
ратурою

моя ніжність,
подихом зраджена.
Відкіля така знахабніла?
Що років твоїх навантаження,
Що років моїх недокрила.

А літати просто!
так просто!
Світлий погляд твій-
ось мій простір.

Поза прозою
простирадел
просто я тобі
просто рада

Просто в нОчі цій
горобиній
ти мій прихисток,
мій єдиний…

17.04.2014