Автор: / Категорія: "Звуки зМови" / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Ідилія піде і далі між ідолів.
і долі додолу, і дим вдалині,
іуди до юдолі виводок виведуть
зневірених вірних, у вирій. Ви? Ні!
старі і старці, молоді й омолоджені,
шукайте, ошукані. вбогі боги.
де правда, де Prado? народу народження.
то смерть ворогам чи смердять вороги?

26.02.14

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Відпускаю тебе у найдальшу з відпусток.
Відпускаю, мій Каю, звикаю, зникай.
Маєш музику в спину і светрики тлусті,
там згодиться, там морозно, любий мій Кай.

Королева? Ота вже тебе не відпустить,
і регочуться тролі: “Дурна, не чекай”.
Проводжаю тебе в найпорожнішу пустку,
я замерзла з тобою, коханий мій Кай.

А трояндам із наших сусідніх балконів
я збрешу гарну казку, не знають нехай,
що несила зігріти, коли захолоне,
і що справа насправді не в правді. ЗВИ КАЙ

26.02.14

У малої малотИ
завелися лоскотИ.
лоскотИ-лоскОти
вдосталь їм роботи,
а домомагають їм
крутії та вертії,
вискуни, хихотуни,
повні реготу штани,
хапуни за боки,
гопця-стриб з підскоком…

і була та малотА
так по вуха в лоскотАх,
що упала з ліжка,
ще й забила ніжку.

та сміється,а не плаче
маленя лоскотуняче.

досхо-досхо-досхочу
лоскочу та регочу:)

23.02.14

 

Плач матері

(пам’яті  20-річного Устима Голоднюка, волонтера демальянсу, що загинув від снайперської кулі. На Майдані він просив попереджати про небезпеку криком “Небо падає”)

Падає небо! Падає! Падає!
Крикни гучніш, Устиме!
снайпери чорні, прОкляті статуї
цілять нехолостими.

ляжуть рядочками сиві архангели
в постіль твою криваву,
синку,Устимку, я ж тебе бавила
не на чужу забаву.

Що в цьому світі життя твого вартує?
що то за смертна проща?
падає небо! прОкляті статуї
стяг у кровІ полощуть…

21.02.14

 

таким,як ми, спокОю не приписують –
благословляють мовчки на бої.
посивів Київ, гори стали лисими.
і всі свої,і де вже ті свої?

червоним огорнулися,як сукнями,
цей колір нині – наймодніший тренд.
горить земля між мертвими й присутніми.
горить земля, згорить і президент.

горіть ви всі, провладні узурпатори!
бо є межа: де натовп,де народ.
я гралася в дитинстві в доньки-матері,
сама собі я вправний ляльковод.

таких,як я, в рабів не перековують,
самі лиш збитки від таких рабів.
горить земля, закашлюється й сплювує
у пекло тих, хто кров’ю руки вмив.

19.02.14

 

Лічилка

бум-бам! бум-бам!
побудую тобі храм!
бам-бум! бам-бум!
піднімуть мене на глум.
раз-раз! раз-раз!
розпишу іконостас.
два-два! два-два!
помолюся, ледь жива.
три-три! три-три!
підпалю,нехай горить.
чо-чо-ти-ри!
не створи собі кумира…

17.02.14

 

залита по литки в матрицю.
по лікті в первісній глині.
як міг ти засумніватися
у тому, що я богиня?
а що я зуміла випасти
(така вже халепа) з неба.
так то лиш закони підлості,
і вже ж не заради тебе!

17.02.14

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

роздавати,як карти,випадковим гравцям на базарі
всі слова перестиглі,що вчасно тобі не сказала.
тасувати їх так,щоб горіли вальти у колоді.
бути лярвою-стервом сьогодні не те щоб у моді –
то, скоріше, така виживання незмінна умова,
щоб не з’їхати раптом з речами, авжеж розумово.
тільки ж навіть твій подих такого наводить алярму,
що горнуться в клубочки і хнюпають стерво і лярва.
але ж вчасно не сказане вже не візьмуть в адвокати.
маю мужність це визнати. йду. на базар. роздавати…

5.02.14

Новини: “Прикрий інцидент,
Майдан ніяк не розігнати.
хоробрий наш кореспондент
пішов у ніч на барикади.”

Тремтить і в’ється,ніби в’юн,
та лізе, наче аскарида,
для сміху просить інтерв’ю
в старого згорбленого діда:
– За що ви,діду,стоїте?
-За правду, віру і свободу!
-На старість нащо вам оте?
– Згодиться. і мені, й народу.
– І хто на те вас підмовляв?
– Ти може чув? То совість зветься.
– Та що ви кажете! Брехня!
Ще наплетіть про честь і серце.
То що дають вам? Ну! Бігом!
Кажіть, уже ж не з маком дулю.
– Ну як кому. Кому кийком,
Кому дали і в лоба. Кулю.
– Не мерзнете? Мороз. Мете.
– Хотів про серце? Не холоне!
-За скільки, діду,стоїте?
-Всього за 46. Мільйонів.

05.02.14

коли місто суцільна цитата
чи пухненький сімейний альбом,
коли вулиці можна гортати
і читати по черзі обом.
коли тут: “А ти пам’ятаєш?”
коли там: “Ану, пригадай!”
коли осінь смітить листами
на останній сонний трамвай.
коли лавочки,як театри,
стали сценами ваших драм.
там траплялося умирати,
і щастило ожити там.
коли спогади,ніби повінь.
коли коле,квилить і кли…
че місто, як місяць,уповні.
колихає, коли…коли…

05.02.14

загорнуся в сорочку твою сніжну, ніби у саван.
то ж останнє весільне вбрання. обрядіть молоду!
перша дружка прийде і вуста намалює карміном,
друга дружка одягне коралі і вельон-фату.

дружба вкрасти захоче, а гості не матимуть серця,
хоч би хто копійчину – скупі їхні сльози – не гріш.
наречений! приречений. зречений. чемний.
ти ж кохав. так зніми цю обручку. чому ти стоїш?

ця сорочка так пахне тобою,я пахну тобою,
світ мій пахне тобою, і з тим я від тебе піду.
гей світилки, звивайте вільце із сосни та барвінку.
нареченому – жменьку землі. пропустіть молоду!

04.02.14