Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

а чуби відростуть, і зростуться поламані.
заірже металевий. ну така вже доба.
душі тих, надсвоїх, зашепочуть над плавнями,
зафарбують на стінах останні “Ганьба”.

вогнепальні і колоті,смалені й різані
шрамуватимуть в епоси й трохи у щем.
активістка народить синів “екстремістові”,
повінчається з ним і народить іще.

від такого ж не сором, з таким же не боязко,
і сини – не орли,а вогонь-козаки.
а чуби? відростуть. як і коси до пояса.
а рука? ну так стане й одної руки.

він утримає мир і самою десницею,
навіть небо би втримав,якби захотів.
все це буде, хоч поки що навіть не сниться
неспокійної ночі досвітніх вогнів…

26.01.14

чорної ночі, прикрої ночі
серце, бери смолоскип.
стежки немає? то ноги протопчуть.
голос від крику захрип.
сіль роз’їдає замерзле обличчя,
жінко, не зараз, не хнич,
доки горить і коптить, доки кличе
місто замерзлих облич,
йди і не згадуй про те,особисте,
тут твоя доля,візьми!
твій смолоскип розпожежує місто
світлом нової зими.

20.01.14

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Мову твою з вуст чужих я фатально не зчитую,
Як не-твоїх поцілунків невірний пін-код.
Чую знайомі слова – залишаюся чистою –
не впізнаю. визнаЮ лиш одну з насолод:
запрограмованій тембром єдиного голосу
жити допоки триває очей діалог.
шифри розгадано,все,проти чого боролася,
знову кодується мовою тільки для двох.

18.01.14

 

У паралельному світі
З пільговими на вічність
Я б попросила жити
В образі чоловічому
Бо по дорозі з церкви
До кухні дітьми обвішана
Ладна навіть померти
За право жити по-іншому

17.01.14

кіт, що любив океани,
мріяв про сині простори.
стала хазяйчина ванна
справжнім бурхливим морем.

під рушника вітрилом
на кораблі-мочалці
хвилі його носили
правим і лівим галсом.

пінився гель для душу –
буря гула й чманіла.
вправний і незворушний
був капітан Котілло.

мав він звірячу вдачу
і підкорив би гордо
всі острови собачі,
але … спустили воду.

кіт, що любив океани,
міг би і врахувати
те, що хазяйка в ванній –
гірша за всіх піратів:)

13.01.14

Два на два двадцять – моя територія
на простирадлах життєвого простору.
схочу-стелитиму сонцем і горами,
новозеландським південнішим островом,
схочу – розшию по білому маками,
схочу-подушку засію волошками.
два на два двадцять – душі його вакуум,
мій прямокутник тепла неколошканий.
входить ліхтар крізь шибки загратовані
в ночі моєї приватні околиці.
два на два двадцять – лиш ліжко і спомини
тої, що більше не плаче й не молиться.

13.01.14

Той, у моїй голові, уночі
Часом занадто виразно
Вголос собі декламує
Довгий перелік. Мовчи!!!
Вуха стискаю: не гасне,
Тільки зростає,нуртує,
так акустично-багато,
До божевілля невпинно,
Оперно, вібро-стакатто,
Смачно із бризками слини.
І не мовчить. Ні хвилини!!!

Список імен,
Клятих імен,
Жіночих імен,
З ким він,
Які його,
він на яких…
той, у моїй голові,
супермен?
Спермамен?
Справді мен?
Краще би здох.
Аби тільки
Затих….

12.01.14

приреченість речень,
безвихідь ходів.
пече небезпечно,
плекати ці плечі
ходив і хотів.
понівечить вечір…

слова не ловила,
зарадити зраді
несила, не силуй
радіти заради.
вдавати невдало
й любити нелюбу,
немилу – немало.
розгублений. згубна.

приреченість речень,
розплака…розплата
з небес небезпечно
нестримно стрибати.

08.01.14

О Господи! Прошу: нехай хоч раз
при зустрічі не топить серце повінню.
Тоді вже знатиму: оце не стало НАС.
а Я і ВІН нарешті порятовані.

Що ці дощі – не сльози й не печаль.
звичайні атмосферні мокрі опади.
Бо все. Кінець. Фініта. А хоча…
нехай би й світ пропав без нього…
пропадом…

06.01.14

 

 

 

 

 

 

Автор: / Категорія: "Звуки зМови" / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

світлАлітеРАція

Світе мій світлий, святами засвічений,
свистом свавільним свободи засватаний.
свіжий, свідомий, святине і світоче.
Світе мій, чую і знаю: СВІТАТИМЕ!
31.12.13

Сину, синичка! Сину,суничка!
Сонечко й сонні серпанки садів.
сядь, моє серце,послухай: осичка
листячком стиха сколихує спів.
осінь нескоро і проситься радість
із молодих неспокійних небес.
ти попроси, моє серце, у саду
мові пташок научити тебе.
спурхнеш до сонця, моє ластів’ятко, –
прощебечи йому вічну хвалу.
хай захистить твою душу крилату.
ту,яку я так безмежно люблю.
28.12.13

 

Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Принесли терези,
і два сонця поклали на шальки.
і дали тільки ніч,
щоб нарешті обрати одне.

Перше – Сонечко-бог,
життєдайне,яскраве й безжальне,
вимагало пожертв,
гріло тільки себе – не мене.

Друге – Сонечко-тінь,
невибагливе й ледве помітне,
ладне геть не світити,
лиш би ця, сіроока, була несмутна.

І коли Сонце-бог
наказало все місто сльозами залити, –
поламало проміння
й зробило із нього для мене човна.

і відмучилась ніч,
і були терези ті порожні,
бо із двох недосонць
не створити надсонце одне.

бо хоч як не старайся –
обважити серце не можна
тим, кого грію я,
ані тим, хто не гріє мене.
02.01.14

Мудрохвості хитруни

у хлопчини вкрали сни.
ХАП! і ну мерщій із хати!
як тепер малому спати?
гірко плаче: “Не засну
без поцупленого сну!
Лиш, можливо, втішить трішки
шоколадка із горішком.
ну і склянка лимонаду –
теж некепсько для розради”
Посміхнулася матуся:
“Справа, схоже, не в хвості.
Я тих гостей не боюся,
хоч вони і не прості.
хоч багато в них мудрин.
та хитрун у нас ОДИН!”
28.12.13

Треба навчитися якось приймати:

– пігулки, поразки і компліменти.
– те, що люди пішли від приматів,
– те, що мить і клей називають моментом.
– те, що той (у горі і в радощах?) каже “вибач”,
здає всі явки, підтексти й координати.
– те, що ти по тому німа, як риба,
– те, що знову ротом повітря хапати.
– те, що неба пласт важкий, наче брила,
– те, що замість слів і снів -попелище,
і що ти насправді зовсім безсила.
треба.
якось.
треба?
навіщо?!!

22.12.13