Автор: / Категорія: Римовані вірші / Відгуків: 0 / Опубліковано 4 роки тому

 

Ах, ця чашка!
їй не важко
до твоїх торкнутись губ.

Їй того не вибачаю,
що тебе милує чаєм.
Що ж, цілуй її, голУб.

а у мене вдосталь чаю,
чашок вдосталь і води.
а тебе не вистачає!
так тебе не вистачає,
що хоч плач… Почуй. Прийди.

Розіб’ю проклЯту чашку.
Нащо ті мені чаї,
коли важко, надто важко
там, де губи не твої…
18.12.13

– Опусти пістолет, Андрію! –
верещить на подвір’ї Катруся.
– Але ж він іграшковий!
– Не вірю!
Я боюся! Чуєш? Бо-ю-ся!
– Але ж він несправжній!
– Що з того?
Пістолети, щоб убивати!

Кинув зброю малий на дорогу.
Пробурчав: “Дівчисько затяте!”

десь шістнадцять років по тому.
розганяють мітинг солдати.
яничари, діти без дому.
в них наказ: як що, то стріляти.

а як бити – бити сильніше,
нехай мамки вдома жаліють.
Катерина з натовпу вийшла:
– Опусти пістолет, Андрію!

подивився в очі байдуже:
– Цей вже справжній, йшла б ти, затята!
– Дійсно, справжній. а ти так не дуже!
раз прийшов беззбройних стріляти.

він би міг їй бути єдиним.
цілувати носик кирпатий.
дивні речі робить людина:
пістолети.
щоб убивати.

14.12.13

слова пішли від мене в дім чужий.
лиш губи шелестіли німотою.
аж погляд відвела. невинні двоє,
що звуки повмирали на межі.

Хай тиша стане прощею обом,
Хай очі заговорять одкровенням,
А ні ― то врешті гряне грім вогненний.
І буде слово. Тихе, як любов.

13.12.13

невже отак кінчаються моря:
розчавленою мушлею на скелі?
і слово, як медуза у руці,
тікає поміж пальцями, огидне.

хтось запитає: а без моря як?
та якось так, так пусто і пустельно.
рибиною на гострі камінці
скидаюся, аби померти гідно.

а море де? а море відведе
для ляпаса занесену правицю.
мені вже буря навіть і не сниться,
кругом каміння -тихе і тверде.

не гріють руки, очі не горять.
німіє, мліє і таки зміліє
безодня почуття, солона мрія,
невже отак кінчаються моря?

10.12.13